Блог | Президент США розвертається у бік від Заходу і від демократії

Уже напередодні зустрічі президента Сполучених Штатів і президента Російської Федерації на Алясці багато спостерігачів висловлювали серйозні сумніви в її результативності. Якби Дональд Трамп дійсно мав важелі тиску на російського лідера, здатні привести хоча б до припинення вогню в російсько-українській війні, він задіяв би їх і під час численних телефонних розмов. Але Володимир Путін вперто відкидав будь-які вимоги американського президента, – пише Віталій Портников для Vot-tak.tv.

Однак у цих розмовах російський лідер уміло використовував людські слабкості та політичну недалекоглядність Трампа для затягування часу — щоб продовжувати війну без загрози серйозного зовнішнього тиску. І йому це вдавалося не раз.

Початок спілкування з незмінними компліментами на адресу американського колеги спонукав Трампа відмовлятися від будь-яких нових заходів. Навіть коли в травні європейським лідерам вдалося схилити його до узгодженого пакета санкцій проти Росії в тому разі, якщо Путін не піде на припинення вогню 12 травня, російський президент просто запропонував відновити переговори в Стамбулі. Ці переговори виявилися черговою імітацією “мирних намірів”, а ось Трамп у підсумку відмовився від узгодженого тиску.

Тепер ми бачимо ту ж саму картину. Після чергової телефонної розмови Путіна і Трампа, за якою послідував масований обстріл Києва та інших українських міст, Кремль зіткнувся з 50-денним ультиматумом американського президента. Нові санкції могли б вдарити не тільки по Росії, а й по її енергетичних спонсорах — Китаю та Індії.

Путіну необхідно було домогтися відмови Трампа від подібного тиску хоча б заради збереження ринку для своєї нафти. Якщо не заради Індії, з якою Трамп уже вступив в економічну конфронтацію, використовуючи війну як привід, то хоча б заради Китаю.

І російський президент знайшов вдалу протиотруту цьому тиску — особисту зустріч, про яку, за чутками, давно мріяв Трамп. У результаті жодних нових санкцій запроваджувати не збираються, знову звучать обіцянки “через два-три тижні” — складається враження, що це не Путін тягне час, а сам Трамп відмовляється від серйозного впливу на Росію.

Переговори завершилися передбачувано: перемогою Путіна і поразкою Трампа. Російський лідер отримав ще один доказ краху міжнародної ізоляції, якої з такими труднощами домігся його попередник у Білому домі. В аеропорту Аляски йому постелили червону доріжку, а президент Сполучених Штатів особисто зустрічав його біля трапа літака. І що ще важливіше — Трамп фактично перейшов на позицію Путіна.

Нагадаю: все починалося з вимоги безумовного припинення вогню і негайних мирних переговорів. Але вже в травні Трамп погодився обговорювати умови, за яких це припинення може відбутися, і запевняв західних лідерів, що ніколи не наполягав на “безумовності”. Тепер же він відкрито погоджується з Путіним, що припинення вогню неможливе і що “краще говорити про мирний договір”.

Але скільки років дипломати готуватимуть цей договір? Скільки ще ракет і бомб впаде на українські міста? Скільки української землі опиниться під російською окупацією? А Трамп зможе лише розводити руками і заявляти, що він “забезпечив простір для дипломатії”.

У цьому і полягає стратегія Путіна: продовжувати війну і одночасно вести переговори, щоб позбавити Захід можливості посилювати санкційний тиск і збільшувати допомогу Україні. На Алясці російський президент передбачувано домігся саме цього. Тому що симпатії Трампа від початку були на боці Путіна, а не на боці України і “колективного Заходу”.

Трамп, судячи з підсумків зустрічі, уже й сам не відчуває себе частиною цього Заходу. Якщо так триватиме далі, то до остаточного повороту Путіна в бік Китаю додасться ще й поворот Сполучених Штатів — у бік від Заходу і від самої демократії. Різниця лише в тому, що у Росії дійсно є куди повертати — до Китаю. А в Америки крім західних союзників інших просто не існує.