Історичні претензії, союз з Орбаном та “обмежені” українці: чого чекати Україні від нового президента Польщі

Перемога польського правого політика Кароля Навроцького на президентських виборах викликала тривогу як у Європі, так і в Україні. Його передвиборні обіцянки та політичні заяви звучали досить загрозливо для України. Хоча відразу ж після свого тріумфу обраний президент Польщі у своїй відповіді на привітання президента України Володимира Зеленського зазначив, що він “з нетерпінням чекає на продовження партнерства між країнами, заснованого на взаємній повазі та розумінні, а Польща є найсильнішим прихильником України в боротьбі з російською агресією”. Також наголосив, що давно назріло “врегулювання невирішених питань минулого”.

Під “давно назрілими” та “невирішеними” питаннями минулого польський президент розуміє питання Волинської трагедії 1943-44 років, яка у Польщі вважається геноцидом польського народу, проведеного силами ОУН-УПА.

Трохи пізніше після цієї заяви з’явилася ще одна: “Я проти вступу України до Євросоюзу зараз”, – заявив Навроцький в інтерв’ю, що цікаво, угорському Youtube-каналу Mandiner. Також він зазначив, що Польщі як державі “потрібно підтримувати Україну зі стратегічного та геополітичного погляду”, тому що Росія – “загроза” для регіону. На думку Навроцького, українська влада повинна розуміти, що такі європейські держави, як Польща та Угорщина, мають свої інтереси. Тобто новий президент Польщі чітко говорить: Україну рівноправним партнером не бачу, а ось буферною зоною, стримувальним фактором Росії – так, це підходить.

Зберігає оптимізм міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який вважає, що Польща не відмовиться від підтримки України та своєї зростаючої ролі в ЄС, незважаючи на поразку уряду на президентських виборах.

“Президент Навроцький на вищій посаді може навіть допомогти налагодити стосунки з президентом США Дональдом Трампом та дружнім Кремлю прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном”, вважає голова польського МЗС. Але пан міністр забуває, що може бути і навпаки, що саме Трамп і Орбан, зважаючи на свої антиукраїнські настрої та дії, переконають Навроцького діяти спільно. Так чи інакше, але тепер на чолі Польщі стоїть не просто президент, а фанат Великої Польщі. Той, хто з юності будував історичний міф про Річ Посполиту. І він одержав повноваження цей міф реалізувати.

Про основні загрози, які можуть постати в і так не простих відносинах між Україною та Польщею, – у матеріалі OBOZ.UA.

Що буде з допомогою від Польщі та сприянням у інтеграції України до ЄС та НАТО

На відміну від чинного президента Польщі Анджея Дуди, який досить активно підтримував та підтримує Україну у її війні проти Росії, Навроцький скептично ставиться до цього напряму. Так, він визнає загрозу від Москви для Польщі, але під час виборчої кампанії політик вимагав обмежити європейську та польську допомогу Україні, надаючи її суто в інтересах Польщі, що має бути екстреним заходом, а не постійною політикою. Тобто, найімовірніше, Навроцький бачить Україну не як партнера, а як буферну зону між російською загрозою та Польщею.

Президент Польщі має вплив на зовнішню політику й може впливати на позицію країни щодо розширення ЄС. Саме на позитивний вплив і розраховували українці, коли Польща отримала право головування у Раді ЄС 1 січня 2025 року строком на пів року. Однак якось помітного прориву не відбулося, а з перемогою Навроцького Польща може блокувати переговори про вступ України до Євросоюзу та може стати менш активним лобістом України у Брюсселі. Сьогодні Україні не місце у ЄС та НАТО – вже каже новообраний президент Польщі.

“Абсолютно неприємні речі для української сторони розпочалися з обранням нового президента Польщі. Раніше країна підтримувала євроінтеграційний шлях України. Це робила партія “Право і справедливість”, до якої і входить Навроцький. Ми встановили стратегічне партнерство, так званий “Люблінський трикутник” – Україна, Польща та Литва. Звісно, вступ України в НАТО і Євросоюз не викликав жодних сумнівів. І дуже неприємно, що в політиці деяких політичних сил відбуваються зміни. У Польщі, звісно, президент має певні повноваження, але врешті-решт це рішення уряду. А втім, саме думка глави держави визначальна у безпековій і міжнародній політиці. І це дуже прикро чути для української сторони”, – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.

Дипломат вважає, що загалом українська тема зараз у Польщі часто висвітлюється в негативному контексті. Чому дуже сприяє Росія та політичний істеблішменті Польщі. І, звісно ж, головною темою є Волинська трагедія. Але є й інші питання, які Москва хоче заблокувати через проросійські сили, які таємно фінансуються Кремлем. Це радикальні сили, та ж “Конфедерація”, яка свого часу організувала блокаду кордону.

“Виникає питання: чому антиукраїнські тези стають головними в польських дискусіях? Якщо хочуть розібратися в історичних контекстах, як це не раз підкреслював той таки Навроцький, то ми не проти цього, але це велика помилка – пов’язувати ці питання між собою. Знову-таки, переводять стрілки на те, що ми, мовляв, не розглядаємо важливі для Польщі історичні питання. Нібито блокуємо їх або діємо занадто мляво, без рішучості. І через це виникає реакція на важливі для Польщі питання, зокрема оцінка Волинської трагедії. Але ж ця подія була, вибачте, 80 років тому. Чому Польща мовчала багато років? Чому не порушувалась ця тема раніше, коли ще були живі свідки? Тепер, звісно, ми готові до дискусії, якщо це важливо. Але блокувати євроінтеграційні прагнення України – це вже не дружня, не добросусідська політика”, – вважає Олександр Левченко.

На думку дипломата, так чи інакше, але нам потрібно активізувати політичний діалог із польською стороною. Розмовляти на рівні урядів, президентів, міністерств і інститутів, які займаються історичними проблемами. Раніше це були до 10 президентських візитів за мирний рік в обидва боки.

“На жаль, зараз ситуація змінилась, і ці проросійські настрої не виникають випадково. Хтось їх фінансує, підживлює. І якщо росіяни діють активно в США, повірте, вони роблять те ж саме і в Польщі. Нагадаю, що до 1991 року в Польщі перебували російські окупаційні війська, так звана Північна група військ, яка контролювала країну. І після їхнього виходу залишилась велика резидентура, яку контролювала військова та зовнішня розвідка. І саме через ці структури відчувається сьогодні їхній вплив. Як і в Угорщині, де стояла Південна група військ, ці “консерви” активно почали діяти після виходу Радянської армії в 1991 році”, – підкреслює Олександр Левченко.

Історичні претензії руйнують сильний тандем сусідів

Кароль Навроцький як голова Польського інституту національної пам’яті (IPN) неодноразово висловлювався щодо Волинської трагедії, наголошуючи на необхідності вшанування пам’яті жертв та вирішення історичних питань між Польщею та Україною. При цьому Навроцький критикував українську позицію щодо ексгумації, вважаючи її неприязною до Польщі. Він зазначав, що країна, яка не може відповісти за такі жорстокі злочини проти своїх сусідів, не може бути частиною євроспільноти. Українське Міністерство закордонних справ відреагувало на заяви Навроцького, назвавши їх маніпулятивними, та закликало польських політиків не використовувати питання складних історичних періодів у внутрішньополітичній боротьбі, особливо напередодні виборів.

Навроцький також висловлювався за створення музею жертв Волинської трагедії в Польщі, заявляючи про “необхідність вшанування пам’яті понад 120 тисяч загиблих”. В Україні цю цифру загиблих поляків вважають значно перебільшеною та спробою маніпуляції та тиску на нашу державу.

Днями Польща назвала Волинь “східними територіями Другої Польської Республіки”, під час ухвалення рішення, яким польський Сейм затвердив новий “державний день”, 11 липня буде Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, скоєного ОУН і УПА на східних землях.

Стосовно історичної проблеми, яка існує у наших відносинах з поляками, то не зовсім зрозуміло, чому саме українці найбільше завинили перед ними, говорить Олександр Левченко. За його словами, під час Другої світової війни поляки втратили 6 мільйонів людей від німецької окупації. Чи є в Польщі день пам’яті геноциду, вчиненого німцями? 6 мільйонів! Це ж не ті 120 тисяч, про які він там говорить, до того ж ця цифра нічим не підтверджена. Чи залишився в пам’яті поляків геноцид, вчинений Росією проти поляків, чи геноцид з боку Німеччини? Чому Сейм нічого не приймає з цього приводу?

На думку Олександра Левченка, все виглядає так, що багато з цього йде з подачі Росії. Вони відволікають увагу, бо розуміють, що політичний тандем України і Польщі дуже сильний. “Цей тандем може стати дуже потужним, якщо працювати глибше. І, до речі, є інтелектуальний і аналітичний контакт з польською стороною. Ми були в цих дискусіях, і польська сторона розуміє, як важливо бути близькими союзниками. Ті, хто займається глибокою аналітикою в Польщі, кажуть: “Звісно, так, це неминуче”. Такий тандем здатний навіть дві країни об’єднати проти Росії. Тому все це робиться за сприяння Росії. Ослаблення польсько-українського партнерства – це їхній національний інтерес. Через інформаційну пропаганду, агентурну діяльність вони впроваджують у польський інформаційний простір антиукраїнські наративи, підтримують, фінансують, розвивають їх до такої міри, що антиукраїнська тема стала однією з головних у польському політичному житті. Російський слід тут не можна не помітити”, – зазначає Левченко.

На його думку, українці готові обговорити всі деталі щодо Волині, але в цих дискусіях потрібно згадати й інші моменти історії. Кінець Речі Посполитої, 1938-1939 роки, – це політика деукраїнізації Волині. Є документи, які свідчать, що робилося все, щоб Волинь стала суто польською, щоб знищити всі згадки про українців. Є документи, які підтверджують, що Волинь планували зробити польським регіоном, а українців тут вважали меншиною без прав.

“Якщо теперішній обраний президент хоче підняти ці документи і обговорити їх – ми готові. І якщо пан Навроцький вважає, що життя українців у межах “Першої” чи “Другої Речі Посполитої” – це був період процвітання української нації, то ні, це був час зневаги до української культури, віри, традицій і так далі. І не дивуйтеся, що Польща уникає будь-якої дискусії щодо того, що ж насправді призвело до Волинських подій і чому це сталося. Якщо розібратись у всіх передумовах цієї трагедії, то виявиться, що претензій українців до поляків може бути значно більше, ніж здається. Але Україна цього не робить, бо розуміє: це шлях в нікуди. Це нічого не дасть сучасним поколінням”, – підкреслює Левченко.

Українці можуть змінити Польщу на іншу країну

Навроцький неодноразово визнавав, що Польща зробила багато для допомоги українцям після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, та наголошує, що надання таких прав і пільг не може бути безстроковим. Він активно виступає за обмеження прав українців у Польщі та роздмухує антиукраїнські настрої своїми заявами: “Якщо президент Зеленський погано ставиться до нас, ми маємо право це сказати. Мільйони поляків хочуть це озвучити. Я вважаю, що маю право бути голосом тих, хто не згоден з тим, що нас затопило українське зерно і нерівна конкуренція”.

Щодо прав українців у Польщі, то Кароль Навроцький вважає, що соціальні та медичні послуги мають бути передусім для громадян Польщі, що виглядає доволі шовіністично. Після закінчення голосування політик вже пообіцяв “об’єднати патріотичний табір у Польщі, табір людей, котрі хочуть нормальну Польщу без нелегальних мігрантів”. Також новий польський президент активно легалізує польських ультраправих політиків. Кароль Навроцький для своєї перемоги пішов на досить загрозливий крок для країни – пряму співпрацю з ультраправими, які набирають все більше обертів та підтримки, підписавши з лідером ультраправої партії “Конфедерація” Славомиром Менценом декларацію, яка складається з восьми пунктів. Два з них стосувалися України: “Я не дозволю відправляти польських солдатів на територію України” та “Я не підпишу закон про ратифікацію вступу України в НАТО”.

Менцен відомий тим, що активно виступав проти надання Україні військової допомоги, закликаючи до нейтралітету Польщі у війні та відмови від участі у міжнародних санкціях проти Росії. Він досить жорстко виступає проти українських біженців у Польщі. Подальше зростання популярності таких політиків може змінити спочатку політичний ландшафт, а потім і саме життя Польщі до невпізнання. Для цього є всі можливості, адже два кандидати від токсичної антиукраїнської партії “Конфедерація”, ультраправі політики Славомир Менцен і Гжегож Браун, отримали у першому турі президентських виборів сумарний результат понад 20% голосів.

Що стосується прав українців у Польщі, то за словами дипломата, активізують проблему проросійські сили, хоч і приховані, а польські політики радо підтримують ці тези, бо так простіше під час виборчої кампанії. Але ж такі заяви точно не відповідають стандартам ЄС.

“Ми дійсно вдячні за допомогу, особливо на початку війни, але якщо Польща буде продовжувати таку політику, то частина українців просто поїде в інші країни, де більш демократичні традиції, де вища заробітна плата. Чому ж українці працюють у Польщі? Тому що поляки, а це дуже здібні люди, поїхали працювати в Британію, Ірландію, Норвегію, Швецію, Німеччину. Розумієте? Людей не вистачає, працювати треба комусь. І ось це все роблять українці. Але українці просто звідти підуть, якщо таке ставлення продовжиться. Є Франція, є Німеччина, де вищі зарплати і більш толерантне ставлення. Власне, частина українців повернеться в Україну. Сподіваюся, що ця війна не триватиме вічно, і українська держава створить умови для повернення своїх громадян. Але ось ці популістичні, навіть націоналістичні настрої – це дуже небезпечно”, – вважає Олександр Левченко.

Потенційно небезпечний союз з Орбаном

Через жорсткі заяви новообраного президента щодо внутрішньої політики ЄС та України багато хто вважає, що Польща як важливий гравець ЄС перетвориться на фактор нестабільності всередині Союзу. Він наголошує на захисті історичної правди, економічної незалежності та політичного суверенітету Польщі. Його заяви та політична риторика спрямовані на посилення ролі Польщі як самостійного гравця в Європі. Навроцький послідовно виступає проти ідеї європейської федералізації. Він підтримує модель ЄС як союзу національних держав. На його думку, спроби перетворити ЄС на централізовану структуру суперечать суверенітету країн-членів, зокрема Польщі. Він закликає до перегляду деяких механізмів впливу Брюсселя на внутрішню політику, що буде вносити напругу у відносини між Варшавою та Брюсселем.

У своєму політичному багажі новий польський президент має і незрозумілий візит до Москви в липні 2018 року, коли він обіймав посаду директора Музею Другої світової війни. Навроцький перебував у Росії з 23 по 25 липня, однак по поверненню делегації до Польщі музей не опублікував жодної інформації щодо цієї поїздки. З ким саме зустрівся Навроцький і з якою метою – не повідомлялося. У Польщі противники Навроцького припускають, що політик, можливо, мав контакти навіть з російськими спецслужбами. Особисто Кароль Навроцький підтвердив, що він дійсно відвідував Москву у 2018 році, однак наголосив, що це було в межах службової поїздки. Навроцький вже заявив, що готовий сідати за стіл переговорів із Володимиром Путіним, якщо цього вимагатимуть польські інтереси. Він зазначив, що хоча не має довіри до Путіна як до людини, на посаді президента повинен керуватись інтересами держави, навіть у спілкуванні з ворожими лідерами.

Сьогодні всі пророкують, що Навроцький буде створювати союз з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, що може ще більше ускладнити вирішення українських питань у межах ЄС. Про те, що “президент Навроцький на вищій посаді може активно контактувати з дружнім Кремлю Орбаном”, говорить і голова польського МЗС Сікорський.

Раніше в межах ЄС Польща за правління правої партії “Право і справедливість”, яка підтримує Навроцького, досить активно політично співпрацювала з Угорщиною та Орбаном. Коли ЄС запустив процедуру позбавлення голосу проти Польщі у 2017 році та Угорщини у 2018 році – через звинувачення у порушенні базових цінностей, то спочатку Угорщина врятувала Польщу від позбавлення права голосу, потім навпаки. Чогось подібного можна чекати і сьогодні.

“Друзі Москви обов’язково стають друзями між собою. Це правило. Тому нічого дивного, що якщо ти займаєшся проросійською, антиукраїнською політикою, Москва одразу тебе направляє в таке середовище, де ти знайдеш своїх політичних друзів. Вони починають об’єднуватися між собою, хоч і не завжди відкрито. І Москва працює над цим за лаштунками: від Орбана до деяких лідерів Балкан і так далі. Це не тому, що Росія така сильна. Вона просто знає, що в Європейському Союзі та в НАТО є певні козирі, які вона може використати. І, як сказав американський президент, інколи ці козирі стають відкритими, хоча більшість часу вони залишаються закритими. Тому хто з ким дружить – це вже окреме питання для кожної країни. Але мене насторожує, що проросійські та антиукраїнські сили намагаються об’єднатися, щоб зсередини руйнувати європейську стабільність і єдність. Це дуже тривожно. І я не думаю, що це добре для самого Євросоюзу чи НАТО”, – констатував Олександр Левченко.