Блог | Розрив Росії та Китаю — це геополітична фантастика

Американці, які прагнуть зробити з Росії союзника для боротьби з Китаєм, повинні уважно вивчити як історію, так і поточну реальність.

В один морозний грудневий день майже 340 років тому два десятки російських солдатів покинули форт на північному березі річки Амур. Покинуті за тисячі миль від Москви, голодні і принижені, вони були єдиними, хто вижив у російській експедиції, чисельність якої набагато перевищувала їхню, і яка майже повністю загинула під час річної серії китайських облог.

У 1689 році переможені росіяни підписали договір з імперією Цин, відмовившись від багатьох домагань на Далекому Сході. Коли посланці російської регентки Софії Олексіївни – сестри майбутнього Петра Великого – та імператора Кансі парафували цей документ, Нью-Йорк і Бостон були всього лише брудними колоніальними торговими постами. Вашингтона взагалі не існувало; засновники республіки, чиєю столицею він стане, народяться тільки через два покоління.

Я кажу це, звертаючись до американців, які обговорюють відносини Росії та Китаю: проявіть трохи смирення.

У свої перші місяці повернення в Білий дім президент Дональд Трамп проводив проросійську зовнішню політику під приводом віддалення Москви від Пекіна. І критики, і прихильники цього підходу називають його “зворотним Ніксоном” – відсилання до візиту Річарда Ніксона до Китаю 1972 року, який розколов соціалістичний блок. Але ця стратегія приречена на провал.

Америка – молода держава. У її громадян багато гідних якостей, але глибоке розуміння історії – не одна з них. Ми, які виросли в Радянському Союзі або Китаї, вивчали історію з дитинства, нехай і в спотвореному вигляді, і все ж знали, звідки прийшли.

Візит Ніксона до Китаю був вражаючим дипломатичним маневром, але швидше тактичним, ніж стратегічним. Його наступники не зуміли розвинути відносини з Пекіном – можливо, і не могли. Без значних демократичних перетворень у Китаї політичний союз між авторитарним КНР і вільними США завжди був би неміцним, натягнутим через розбіжності щодо Тайваню, КНДР і прав людини. Те саме можна сказати і про гіпотетичний союз США і Росії.

“Медовий місяць” Ніксона і Мао – лише короткий епізод у довгій історії. Росія і Китай століттями були залучені в паразитичні відносини. У XVII столітті Китай перевершив Росію. Потім, у 1858 і 1860 роках, все змінилося: Росія повернула собі втрачені території та приєдналася до інших імперій, що роздирають ослаблений Китай. У наступному столітті Росія обігнала Китай. Після 1991 року Китай знову зайняв домінантне становище, все тісніше обвиваючи Росію. На початку минулого десятиліття мій покійний друг Борис Нємцов жартував, що Путін – китайський шпигун.

Проте, цей союз вигідний обом сторонам. Кремль отримує могутнього покровителя для агресії в Україні. Китай – слухняного помічника для дестабілізації Заходу і зговірливого сусіда. Тому Росія не перейде на бік США без радикального розвороту американської зовнішньої політики, на який навряд чи піде навіть Республіканська партія Трампа.

І якби стратегія “зворотного Ніксона” мала хоч найменший шанс, Китай би не відпустив Росію. Коли Сі Цзіньпін минулого тижня відвідав Москву, він приїхав, щоб вимагати від Путіна вірності. Обидва диктатори прекрасно обізнані: слабо захищений басейн Амура не завжди належав Росії, а Владивосток – зовсім не споконвічно російське місто. Туристи і бізнесмени з Китаю називають його не Владивостоком, а Хайшенвеєм. Коли я був в Іркутську у 2005 рокці, один місцевий житель з іронією зауважив: китайці перетинають кордон невеликими групами по 100 тисяч осіб. Відтоді китайська присутність на Далекому Сході лише збільшилася. Тим часом регіон страждає від соціально-економічного занепаду і масового призову в українську м’ясорубку.

Америка все ще залишається провідною державою світу. Але спроба Трампа розірвати союз Росії та Китаю – це не дипломатія, а стратегія, що ставить США в залежне становище в ієрархії, де домінує Пекін. Суперечності між жорсткою позицією щодо Китаю і м’якою – щодо Росії стають очевидними, поки Сі все міцніше утримує Москву у своїй орбіті.

Америці варто зосередити ресурси на створенні широкої коаліції для протидії осі Китай-Росія, а не на спробах її кооптувати.