Заяви Трампа після розмови з Путіним свідчать, що ми не просто “стоїмо перед прірвою” – ми вже в ній. Інтерв’ю з Шамшуром

Відбувся черговий телефонний дзвінок між президентом США Дональдом Трампом і диктатором РФ Володимиром Путіним. Цього разу вони говорили про онуків, Меланію, російські мільярди для Трампа. Як зазначили помічники лідерів, розмова пройшла “у дружній та невимушеній атмосфері”, Трамп навіть назвав її “пречудовою”, що навіть обидва “не хотіли класти слухавки”. Що ж, ці двоє знайшли одне одного, тішаться, радіють і будують спільні плани, чого не скажеш про Україну, для якої результати цієї розмови є надзвичайно болючими.

Володимир Путін має бути задоволений – а чому б і ні? Він отримує те, чого прагне, і часто за нього усе робить Трамп. Під час дзвінка диктатор знову завів про “необхідність визначити найбільш ефективні шляхи руху до миру”, і російська сторона нібито готова працювати над певним меморандумом, до якого можуть увійти питання припинення вогню на певний час і принципи врегулювання, правда є… АЛЕ – “у разі досягнення відповідних домовленостей” та усунення “першопричин кризи”. Ці “відповідні домовленості” й “першопричини” і Путін, і його делегація у Стамбулі чітко виказали.

Якщо ж відкинути офіційне забарвлення на кшталт “максимального зменшення ЗСУ”, “ні НАТО”, “звільніть наші чотири області”, то “першопричини української кризи” для Путіна – саме існування України як окремої держави й українців як окремої нації. Цього він прагнув, прагне й буде прагнути завжди. І сьогодні Трамп фактично надає йому зелене світло на “вирішення” цього питання, як він це бачить. Прямо зараз Путін від Трампа отримав те, чого бажає на сьогодні – імітацію переговорного процесу з паралельним веденням війни без наслідків для Росії, розбрат у стані Заходу й тиск на Україну з боку США.

Із Трампом усе зрозуміло остаточно – напередодні розмови з диктатором спецпосланник президента США Стів Віткофф заявив, що той “має силу особистості, якій немає рівних”, додавши, що “Трамп має поговорити телефоном з Путіним, і це допоможе усунути деякі затори й привести нас до того, до чого ми повинні прийти”. У підсумку Трамп, схоже, навіть не намагався чинити тиск на Путіна. Як результат – той продовжує висувати вкрай максималістські вимоги, вести війну та вимагати “миру” на своїх умовах. Після дзвінка він заявив, що згоден зі схемою переговорів щодо України, запропонованої Путіним (коли переговори про мир і перемир’я ведуться одночасно), і що Росія та Україна “негайно почнуть переговори про припинення вогню і, що ще важливіше, про припинення війни”.

Трамп марить великомасштабною торгівлею РФ зі Штатами, “коли ця катастрофічна кривава лазня закінчиться”, та “її багатствами й необмеженим потенціалом”, про що Путін ллє кожного разу йому в вуха. Тому не дивно, що американський президент заявляє, що “Росія хоче працювати над миром і вона не тягне час у переговорах”, а “Росія та Україна мають домовлятися безпосередньо вдвох, адже вони бачать усе це краще”.

Європа шокована та розгублена – трохи більш як тиждень тому Трамп разом з іншими західними лідерами погрожував запровадити нові санкції проти Росії, якщо вона негайно не припинить вогонь та атаки на цивільні об’єкти в Україні. Макрон, Мерц, Стармер – усі вони в один голос казали: “Трамп ось-ось зрозуміє, хто такий Путін, та почне діяти як треба”. Але вже у розмові з європейськими лідерами та президентом України Володимиром Зеленським після бесіди з диктатором РФ американський лідер нічого не сказав щодо вирішення питання припинення вогню, а дав зрозуміти, що не має наміру чинити додатковий тиск на Москву та запроваджувати санкції, “поки тривають двосторонні переговори між Росією та Україною”, додавши, що “конфлікт в Україні мав залишатися проблемою Європи, США не варто було втручатися, і якщо суттєвого прогресу по Україні не буде, то США поступляться Європі своєю роллю у врегулюванні”, – усе це, як пишуть європейські ЗМІ, просто шокувало присутніх під час розмови.

Щодо України, то тут усе просто – воювати й сподіватися на власний народ. Так, президент України Володимир Зеленський провів дві телефонні розмови з Трампом: до й після його бесіди з Путіним, наголосивши, що просив Трампа “не ухвалювати рішення про Україну без її участі й наполягав на посиленні санкцій проти Росії у разі відмови від мирного врегулювання”. Та здається, що співрозмовник на іншому боці знімав слухавку не для того, аби почути українського лідера та його прохання. Заяви після розмови з Путіним красномовно про це свідчать.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.

– Маємо чергову телефонну розмову між Трампом і Путіним. За її результатами російський диктатор знову заявив, що “необхідно визначити найбільш ефективні шляхи руху до миру” і що він готовий працювати над меморандумом Росії та України, до якого можуть увійти питання припинення вогню та принципи врегулювання. При цьому знову маємо від нього АЛЕ. Мовляв, такі кроки можливі у разі досягнення “відповідних домовленостей” та усунення “першопричин кризи”. Ваше бачення загалом результату дзвінка для Москви?

– Якщо говорити відверто, цей дзвінок нічого позитивного для України не приніс. Об’єктивна оцінка цієї розмови – Путін виграв, Трамп йому підіграв. Це дуже тривожна й дуже небезпечна ситуація для України, але вона є такою, якою вона є. Немає жодних ознак просування до припинення вогню. Єдина людина, яка, ймовірно, залишилася задоволеною, – Путін. Він продовжує вигравати дипломатичну гру так, як сам цього хоче. І, як на мене, диктатор досяг щонайменше двох цілей: по-перше, він не змінює своїх принципів і стоїть на абсолютно неприйнятних для України капітуляційних умовах. По-друге, розпочавши переговори, які очевидно не завершаться нічим добрим для України, він створює ілюзію прагнення до миру. І Трамп у цьому впевнений. Чи щиро? Важко сказати. Але гірше, якщо він дійсно вірить у щирість Путіна. Це типова радянська стратегія – ініціювати безрезультатні переговори для політичної вигоди та пропаганди, продовжуючи військові дії. Це дозволяє Путіну уникати нових санкцій. Трамп, як бачимо, піддався цій грі, навіть із задоволенням.

На жаль, Путін доволі вправно, за допомогою Трампа, зміг зруйнувати єдиний узгоджений підхід Заходу. Ви пам’ятаєте, після зустрічі лідерів європейських країн у Києві вони заявили, що все координується зі Сполученими Штатами: якщо найближчими днями не буде припинення вогню – запровадять наджорсткі санкції. Путін заявив, що це його не обходить, це нереалістично, й одразу ж призначив зустріч у Стамбулі. І Трамп відразу написав, що за цю можливість потрібно хапатися. Отак зародження єдиного скоординованого підходу Заходу й завершилось. Путін задоволений, адже, як завжди, ефективно посилив розбіжності всередині західного табору.

Щодо згаданого меморандуму – особисто я вважаю його абсолютно безперспективним. Я б не радив сприймати його серйозно. Путін хоче припинення вогню лише для того, щоб перегрупувати свої війська, відновити ресурси. Але водночас він увесь час наполягає на “першопричинах”. Йому необхідно, щоб у процесі перемовин обговорювали загальні принципи врегулювання, але лише у його трактуванні. А це – територіальні поступки з боку України. І навіть більше, ніж він наразі захопив. До речі, я постійно нагадую всім: не забувайте, якщо уважно подивитися на ті так звані 22 пункти Келлога і на пропозиції Путіна – то там багато збігів. І один, і другий документ по суті є планами територіального поділу України.

Що ж ми дізналися з цієї розмови загалом? Ставлення Трампа до Путіна – надзвичайно позитивне. Вони навіть обговорювали Меланію, онуків і не хотіли завершувати розмову. Також варто зауважити, що тему санкцій під час розмови не порушували. Трамп натомість запропонував Росії якісь вигадані торговельні й економічні проєкти.

– Трамп не вперше грає на користь Путіна, на жаль. Маємо його заяву про необхідність початку двосторонніх переговорів між Україною та РФ. Тобто, фактично, він знову діє на користь Путіна, який прагне виключити Європу, Захід із цього процесу. Щодо санкцій, то у розмові з європейськими лідерами після бесіди з диктатором РФ Трамп дав зрозуміти, що не має наміру чинити додатковий тиск на Москву щодо нових санкцій, поки тривають двосторонні переговори між Росією та Україною. На його думку, все добре, Росія хоче працювати над миром і Путін не тягне час у переговорах.

– Ця розмова ще раз підтвердила: Путін добре знає, як спілкуватися з Трампом, як маніпулювати ним й отримувати з цього вигоду. Якщо подивитися на підсумок усієї бесіди, то всі заяви Трампа про те, що “прямі переговори – найкращий варіант”, дають підстави зробити два основні висновки.

Перший – Сполучені Штати демонструють готовність відійти від активної участі у процесі мирного врегулювання. І, як ви справедливо зазначили, йдеться про “мир” у лапках, бо умови, на яких цей мир пропонують, є неприйнятними.

Другий – Трамп фактично надає Путіну повну свободу дій. Він вірить у те, що Путін дійсно хоче миру, тим самим посилюючи наратив Кремля та його пропагандистські меседжі. Крім того, Трамп прямо заявив, що не готовий застосовувати санкції – всупереч заявам європейських лідерів, які приїздили до Києва. Він знову згадав, що санкції “можливі в майбутньому”, але вже навіть американські коментатори звертають увагу, що це схоже на спробу зняти із себе тиск. Мовляв, “я не підтримую Путіна, просто чекаю, чи буде результат”. Але ці заяви нічим не підкріплені. І це ще раз доводить, що Путін фактично отримав від Трампа “зелене світло” на реалізацію свого дипломатичного плану, який є складовою частиною його військової стратегії щодо України на цьому етапі.

– Згідно з його заявою за підсумками розмови, Трамп також дав зрозуміти, що Штати скоро відмовляться від ролі посередника у зусиллях припинення війни, залишаючи Москву та Київ вирішувати питання самостійно. “Конфлікт в Україні мав залишатися проблемою Європи, США не варто було втручатися, і якщо суттєвого прогресу по Україні не буде, США поступляться Європі своєю роллю у врегулюванні“, – заявив Трамп. Він уже навіть запропонував того, хто міг би замінити Штати як посередника, – папу Лева XIV.

– Дійсно, він запускає такі пробні сигнали щодо можливого виходу з ситуації. Щодо Європи – нічого нового. Він, як і раніше, стверджує, що це європейська війна. Політично варто розуміти: Трамп виходить із того, що захист України не є життєво важливим для стратегічних інтересів Сполучених Штатів. І загалом він вважає, що це проблема Європи. Європейці, на його думку, мають нести основний тягар допомоги Україні. Це позиція, яку він уже озвучував.

З’явилася ідея Ватикану – варіант, запропонований новим Папою Римським. Цілком можливо, що Трамп використає це як аргумент: мовляв, я навіть не пропоную Туреччину або країни Близького Сходу. Ватикан – це, так би мовити, ближче до Бога, нейтральна територія. І я не відкидаю, що це справді щира ініціатива Папи. Він виглядає як серйозний діяч – не лише пастор, але й політик. І дійсно, Ватикан може бути відповідним майданчиком. На мою думку, це краще, ніж переговори у Саудівській Аравії чи Стамбулі. Але загалом це нічого не змінює.

– Щодо України. Дональд Трамп вважає, що вона готова припинити вогонь. Але наразі він не може оцінити, чи є зусилля Києва достатніми для досягнення такої мети, і йому потрібен час, щоб зробити висновки. “Я міг би краще відповісти на це запитання через два чи чотири тижні. Сподіваюся, що відповідь буде такою, що Зеленський хоче вирішити цю проблему”, – сказав Трамп. На вашу думку, чи означає це, що варто очікувати пресингу з боку Штатів із вимогою погодитися на “мирні” пропозиції Путіна?

– Щоразу, коли ми намагаємося зрозуміти, що має на увазі Трамп, доводиться поєднувати аналітику з психотерапією. Перемовини тривали дві години недарма. Путін знову наговорив йому безліч речей. І навіть якщо Трамп заходив до кабінету з наміром сказати щось жорстке, Путін знає, як його розм’якшити – спогадами про родину, онуків, Меланію. Я припускаю, що Путін багато чого сказав і про Україну, і про її керівництво, зокрема про Зеленського. Україна ж чітко заявила, що готова до переговорів щодо припинення вогню, підтримала ідею 30-денного перемир’я, запропонованого Трампом. Тобто реальних підстав щось перевіряти у Трампа немає. Але йому чомусь знову потрібно порівняти: як поводиться Зеленський – і що сказав Путін. І це дуже небезпечно. Бо основним джерелом інформації про Україну для Трампа, попри наявність великої кількості офіційних звітів, очевидно, є саме Путін. Не забуваймо, що директор національної розвідки США у Трампа – Тулсі Габбард. А це, на мою думку, означає, що він отримує великий обсяг негативної інформації про Україну – її наміри, дії, причини війни. І все, що ми чуємо з боку Трампа, багато у чому перегукується з кремлівськими наративами.

– Стосовно того, що Трамп говорив і з європейцями, і з Володимиром Зеленським – причому з президентом України двічі: до і після розмови з Путіним. Як ви вважаєте, він дійсно хотів щось дізнатися? Чи це треба було, аби заявити, що я послухав обидві сторони?

– Мені, щонайменше, не зовсім зрозуміло, про що саме він говорив із європейцями і який із цього “сухий залишок”. Якщо він справді хотів узгодити позиції перед розмовою з Путіним, то, очевидно, говорив би із Зеленським не кілька хвилин, як зазначалося, а хоча б годину. Це видається радше формальністю для галочки: мовляв, поговорив і з Зеленським, і з Путіним. Так виглядає пристойніше. А щодо європейців – якщо вірити повідомленням, то вони були шоковані, що Трамп переказав їм деякі речі, які почув від Путіна. Але, скажу відверто, мене більше здивувала не позиція Трампа, а реакція самих європейців. Наприклад, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн подякувала Трампу за “миротворчі зусилля”. Можливо, це дипломатичний крок, але досить наївний. Очевидно, що європейські лідери мають розуміти: від Трампа реальної політичної підтримки вони не отримають. І ми – також. Це видно навіть по поведінці делегації США в ООН. Тому час уже не просто обговорювати ініціативи, а починати діяти – швидко й ефективно. На мій погляд, втягуватися в обговорення якихось фантомних меморандумів із Путіним – це шлях у нікуди. Ситуація критична – і на фронті, і дипломатично. Потрібно інтенсивно працювати з європейськими партнерами. Не просто фотографуватися за столами перемовин, а добиватися реальних результатів. Зокрема, треба сконцентрувати зусилля на закупівлі озброєння у США. Бо зрозуміло, що Трамп буде налаштований лише на продаж – і без оплати ми навряд чи отримаємо щось суттєве.

– Здається, Європа та Україна щотижня сподіваються: ось-ось Трамп розлютиться й почне тиснути на Путіна. Але ситуація лише повторюється – “Путін не винен, він за мир, а ось щодо України та Європи є питання” – це те, що Трамп фактично говорить. І все ж Європа та Україна продовжують чекати й сподіватися.

– Мені це теж незрозуміло. Якщо продовжити вашу аналогію, то справа не просто у “рожевих окулярах”. У мене таке враження, що європейцям давно пора сходити до окуліста – й підібрати правильні лінзи. Бо зараз вони дивляться на події ніби через окуляри для далекого зору: їм здається, що загроза ще далеко. А треба вдягнути окуляри для читання, щоб побачити, що небезпека вже під носом.

– Можливо, це просто прояв слабкості? Європейці розуміють, що самостійно не впораються.

– Абсолютно. Вони це чудово усвідомлюють. Вони знають, що не зможуть компенсувати потенційний розрив, який виникне, якщо США припинять постачання озброєнь. Але мають зробити все можливе. І замість того, щоб говорити про фантомні “коаліції рішучих”, треба діяти практично: конфіскувати заморожені російські активи, зібрати кошти й закупити зброю. Це реально.

Я наведу приклад: французькі журналісти поставили запитання Макрону – як так сталося, що Росія отримала від Північної Кореї більше боєприпасів, ніж Україна – від усіх країн ЄС? Хоча ВВП Північної Кореї менший, ніж економіка одного департаменту Франції. Ситуація парадоксальна. Так, дії Європи запізнілі, але часу вже немає. Надзвичайні часи вимагають надзвичайних рішень. Ми не просто “стоїмо перед прірвою” – ми вже в ній. І я хочу підкреслити: глобальне протистояння, про яке говорив Трамп, уже почалося. Можливо, не у формі третьої світової війни, але воно вже триває. І те, чи зможе Путін реалізувати хоча б частину свого плану щодо України, визначить подальший розвиток подій не лише тут, а й у всьому світі.