Блог | Китай і США поспішають на допомогу Росії з кардинально протилежними інтересами

“Плани всередині планів, і в них знову плани, і в них — нові плани, — подумала Джессіка. — Чи не стали ми тепер самі частиною чиїхось планів?”

Ось ця — гучна заява міністра закордонних справ Китаю Ван Ї, де він каже голові зовнішньополітичного відомства ЄС Каї Каллас, що Китай не може сприйняти програш Росії у війні проти України по своєму цікава.

Наприклад, не потрібно далеко ходити, щоб зрозуміти: скажімо, у грудні 1944 року не могли два дипломати на повному серйозі казати, що вони не можуть дозволити, щоб США, СРСР чи Велика Британія програли Німеччині.

Тому що дисбаланс сил був настільки колосальний, що перемога над німцями і японцями була питанням часу і того ресурсу, який за цей час буде витрачено, — але аж ніяк не питанням відкритим чи незрозумілим.

Мені здається, це важливо.

По-перше, на тлі того, що форсить сама Москва: мовляв, у неї все добре, “движуха” (с), все за планом, і “виконання цілей СВО” — це всього лише питання часу, мовляв, можемо воювати стільки, скільки захочемо.

А по-друге, це важливо в контексті тієї частини вестернів, які все ще можуть думати, що Україна і Європа, яка стоїть за нею, апріорі не мають шансів.

Той факт, що Китай — який зацікавлений у затягуванні війни та її неприпиненні (Ван Ї наголосив, що це перемкне США повністю на Китай) — доволі тверезо розуміє реальну ситуацію: що якщо десь натиснути трішечки більше, у когось може і пупок розв’язатися.

Ну, наприклад, ну, як мінімум.

Усі кинулися цитувати заяву міністра в дусі: “ууууу, спритний китаєць хоче, щоб і далі там войнушка була”, — а мені здається, важливим є інше: Китай шукає баланс, керуючи хаосом.

Так, щоб і не перетиснути, і не недотиснути, але прекрасно розуміючи, що Росії може стати погано.

Не просто погано — дуже погано.

Інакше це б не проговорювалося на такому рівні.

Рівно це розуміють і в США, намагаючись надати РФ послугу і вивести її з цієї самовбивчої війни — причому ще з 2022 року.

Тут якраз і Дуда дуже в тему сплив, згадавши, що Україна просила у них на самому початку повномасштабних винищувачів МіГ-29, але США виявилися проти передачі.

Нагадаю: тоді російська армія, отримавши п*зди і обіср*вшись під Києвом, ганебно втекла, покидавши техніку і своїх убитих.

Україна почала серію контрнаступів, які в підсумку до літа й осені призвели до звільнення Херсона і Харківського бліцу, де ЗС РФ відшмагали вже максимально по-дорослому.

США, традиційно, як вони це роблять уже 150 років, знову прийшли Москві на допомогу в скрутну хвилину — і заблокували постачання польських літаків Україні.

Тепер же у нас дві основні світові сили — сили, які змагаються, зауважимо, — з кардинально протилежними інтересами в російсько-українській війні: одні хочуть заморозити цей театр, інші — продовження конфлікту, але без явної переваги терезів.

Нічого нового під місяцем, так завжди було в історії лисих злих мавп — особливо коли ці мавпи займаються войнушкою і реальною політикою.

Але все одно важливо цей вузол зафіксувати.

Грати за правилами тих, хто цей вузол в’яже, — значить приректи себе на погибель: чи то швидку, чи то повільну, — але погибель, і, як мені здається, цей вузол треба рубати, повністю порушуючи його внутрішню логіку.

Роблячи боляче планувальникам.

Тому що на*бнути плани планетарних планувальників — ну, як мінімум… як мінімум, підкреслю — красиво.