Блог | Чи зможе Росія воювати вічно?

Так співав на переговорах з делегацією України в Стамбулі Мединський, путінський збоченець вiд історії. А оскільки переговори Трампа з Путіним закінчилися нічим – Путін продовжує водити нашого баранця за ніс, то війна триває.

Природний стан Росії – слово із п’яти букв

Відгадали? Це неважко. Щоб перерахувати війни, які вона вела лише у XX, у вас не вистачить пальців рук і ніг. Включаючи Першу та Другу світові. Першу вона розв’язала, першою оголосивши мобілізацію, після чого війна стала неминучою. Другу влаштувала, напавши на Польщу з Гітлером. І в XIX, XVIII та попередніх століттях Росія постійно воювала і в поточному столітті не змінила традицій. Причому завжди нападала чи провокувала війну. Резюмуємо: понад п’ятсот років агресії!

Тож природний стан Росії — це війна. Що не могло не позначитися на дусі народу, а точніше на менталітеті населення. Або ж навпаки, холопський менталітет і відсутність громадянського суспільства вихлюпуються у захоплене прийняття війн. Загалом, неясно, що первинне, курка чи яйце. Думаю, рабський стан і такий самий дух народу. Як би там не було, а якщо ми торкнулися менталітету і духу, то саме час показати на свіжому прикладі Володимира Кара-Мурзи молодшого.

Кому з росіян легше вбивати українців?

Нещодавно він порушив це питання, виступаючи в парламенті Франції. Викликавши загальне подив, обурення українців – і виправдання співвітчизників. У тому числі релокантів. Вони вимушено покинули батьківщину, але й за кордоном залишилися тими самими. Росіяни. Не будемо посилатися на відоме прислів’я про годування вовка, що тужить лісом, але згадаємо у зв’язку з Францією про долю якобінця Дантона, лева революції.

Коли недавні соратники вирішили відрубати йому голову, що часто буває (Сталін, наприклад, знищив усіх соратників Леніна), друзі, що залишилися вірними, запропонували втекти в еміграцію. Дантон гордо відмовився: батьківщину не забрати на підошвах черевиків. Недарма його називали голосом революції!

Так, тоді вміли карбувати і відливати в граніті, це вам не Путін з його “мочити в сортирі” (запозичено ним із псевдоісторичного опусу Мединського). Але у зв’язку з нинішніми російськими релокантами хотілося б доповнити горду фразу Дантона: батьківщину ні, не понесеш на підошвах, але рідного бруду – скільки завгодно. У сенсі – менталітету.

Так, відповідаючи на запитання французького сенатора про колоніальну сутність Росії, точніше уникаючи цього незручного питання, Кара-Мурза послався на думку якоїсь правозахисниці про те, що неросійським росіянам психологічно легше вбивати українців, ніж російським. Малися на увазі буряти, тувинці, якути, башкири та інші інородці, як їх називали до епохи радянського інтернаціоналізму.

Вчасно процитувати Д. Пєскова, прес-секретаря Путіна: “Володимир Путін є не меншим лібералом, ніж багато хто з тих, кого так прийнято називати, але свої ліберальні ідеї він реалізує не на словах, а на ділі”.

Однак про чутливу і хитромудру психологію росіян не поширюватимемося, зауважу лише, що у дуже (дуже-дуже!) багатьох склалася протилежна думка: це вкрай жорстокий народ до всіх без винятку, навіть до своїх. Зауважу також, що незграбний відхід Кара-Мурзи від питання про колоніальну сутність Росії привів його до теми вбивств, що дуже характерно для росіян – прямо за Фрейдом!

Колоніальна природа Росії

Отже, відкладемо поки що менталітет убік, оскільки матерія це хитка, нематеріальна, та й накопичується в голові, яка, як відомо, предмет темний і дослідженню не підлягає. Поговоримо про інше, про регіональну економіку Росії, тобто про вагоме, грубе, зриме, про те, що можна підрахувати і порівняти, де можливий науковий підхід. Саме вона, економіка, простіше кажучи, злидні і безвихідь, а не психологія нацменшин визначає рішення йти воювати, а значить і вбивати.

Чому ж ці регіони такі бідні? Маю на увазі злидні населення, а не природні багатства, так вони аж ніяк не обділені природою, взяти хоча б Якутію з її золотом та алмазами. Зумовлено це багато в чому, а мабуть що і в першу чергу, імперською, колоніальною природою Росії. Про що релоканти-опозиціонери вважають за краще не говорити, а коли заговорять, виходить як у Кара-Мурзи. Або як у Юлії Навальної. Або як у багатьох із цієї когорти. Усі вони за єдину і неподільну, тому визначати їх у “опозиціонерах” можна лише у лапках.

Дійсно, за кількістю контрактників, які завербувалися на війну з Україною, у відсотковому відношенні до населення лідирують Бурятія, Тива, Калмикія, Дагестан, Якутія, Башкирія, тобто неросійські регіони. Чи означає це, що тамтешнє населення якось особливо не любить українців і вирізняється схильністю до їхнього вбивства? Чи означає, що має рацію Кара-Мурза, який “задумався” над думкою анонімної співрозмовниці?

Ні, звісно! Ця національна скринька відкривається найпростішим ключем – рублем. Подивимося на дані Центру економічних досліджень “РІА Рейтинг” (найкорисніше джерело) за 2024 рік. Таблиця ранжирувана за діапазоном типових зарплат у регіоні, і останні місця в ній (з 78 по 85) займають Карачаєво-Черкесія (22-45 тис. крб., причому частка зарплат нижча за 30 тис. крб. складає 49,1%), Іванівська обл., Північна Осетія-Аланія (22-48, 48,1%), Кабардино-Балкарія (22-45, 46,4%), Дагестан (20-45, 51,4%), Чечня (19-42, 56,3%) 58,6%), Інгушетія (20-39,58,6%).

Одним словом, злидні. Що підтверджується даними щодо середньодушових витрат населення: Інгушетія – 11,5 тис. крб. на місяць; Карачаєво-Черкесія – 17,3; Тива – 17,9; Чечня – 23,1. Тим часом, опитування показують, що для безбідного життя росіянам потрібна зарплата 100 тисяч карбованців.

Злидні проявляються і в заборгованості за банківськими кредитами – вона швидко зростає. Але точніше взяти співвідношення середньодушового боргу та річної зарплати на початок 2025 року. За цим показником лідирує Тива – 151,6%, більше мільйона карбованців боргу в середньому на людину! Наступне місце у Калмикії (123,3%, 616,3 тис. крб.), Потім йде Адигея, Удмуртія, Тюменська обл., Башкортостан, Краснодарський край, Алтай, Північна Осетія-Аланія, тобто головні постачальники гарматного м’яса.

А кому ж на Русі добре жити? Звісно кому – Москві! У ній діапазон типових зарплат 58-165 тис. крб., причому частка працюючих із зарплатою вище 100 тис. крб. – 44,5%. Так, вона лише на п’ятому місці, але хто попереду неї? “Севера”. Джерела ресурсів. Це Чукотка (87-191 тис., 66,6%), Ямало-Ненецький АО (78-181, 58,6%), Магаданська область (76-174, 56,3%) та Ненецький АО (64-159, 47,4%). При цьому середньодушові споживацькі витрати у Москві 77,5 тис. крб. – порівняйте з Інгушетією чи Тивою, і ви зрозумієте, чому москвичів так мало на фронті.

Петербург по зарплатах лише на 11-му місці, що підкреслює роль Москви. Ще б пак, у неї стікається 85% російських грошей і фактично вся Росія її колонія, це rest Russia, рест Раша (кебекуа, жителі Квебеку, мене зрозуміють). На цьому наголошує таблиця бюджетозабезпеченості міст-мільйонників за мирний 2019 рік: Москва лідирує – витрати бюджету на одного городянина 321 522 крб. За нею йде культурна столиця Петербург – 213317 крб. Далі Краснодар – 59 145 крб. (оцініть різницю!), Пермь – 48 549, Ростов-на-Дону – 47 023 та інші Мухосранські.

Але чисельність військ не зростає

Як бачите, підписання військового контракту, а це чималі за російськими мірками гроші, обумовлено головним чином бідністю, боргами та безвихіддю, а не національністю. Щомісяця на фронт відправляють десятки тисяч контрактників, але… Але чисельність військ, що воюють в Україні, не зростає з листопада 2024 року. За даними добре поінформованого С.М. Грабського, у листопаді вона досягла максимуму 650 тис., а зараз становить приблизно 630 тисяч.

Це добре узгоджується із даними IISS (The International Institute for Strategic Studie, Лондон), провідного центру досліджень військово-політичних конфліктів. Відповідно до них чисельність військ інтервентів перевищила 600 тис. на початку 2023 р., потім протягом року знизилася до 560 тис., а 2024 р. повільно зростала, досягнувши 600 тисяч. У результаті z-військори скаржаться на гостру нестачу особового складу.

Причини зрозумілі: величезні втрати 42-45 тис. у місяць. Збільшити приплив контрактників за рахунок зростання виплат не виходить – фінансові можливості регіонів і центру вичерпані, а мобілізація мало того, що порушить невдоволення мас і остаточно підірве кульгаючу економіку, але й упирається в ще гостріший дефіцит офіцерів, а без них з орди новобранців солдатів не підготуєш. Та й людський потенціал Росії далеко не безмежний, недаремно з березня там засекретили демографічну статистику. Та й із технікою проблеми.

Тож бравада Мединського марна: не те що вічно, а й просто довго воювати Росія не зможе – коротка воєвалка. Україна встоїть!