Блог | Дефолт як він є: вперше з початку війни держава свідомо припинила виплачувати борги

Поки українська влада продовжує говорити про “макрофінансову стабільність” і “високі резерви”, країна фактично входить у фазу дефолту за замовчуванням — приховано, без офіційного оголошення, але з усіма характерними симптомами: зростаючим борговим тягарем, ігноруванням боргових умов і відсутністю плану Б, пише Кирило Шевченко для Цензор.НЕТ.

$665 млн як сигнал тривоги

30 травня 2025 року Україна вперше офіційно заявила, що не виплатить $665 млн за ВВП-варрантами, випущеними в рамках реструктуризації 2015 року. Ці інструменти, прив’язані до темпів зростання ВВП, мали стати індикатором довіри до відновлення економіки. Натомість — стали першим підтвердженням свідомої відмови від обслуговування частини зовнішніх зобов’язань.

Ця подія не викликала крос-дефолту — така умова була виключена ще в 2022 році. Проте сам факт неплатежу за державним інструментом є технічним дефолтом.

Місія МВФ і погоджений ризик

За три дні до цього у Києві працювала місія МВФ. У підсумковій заяві на рівні персоналу зазначено:

“Staff and the authorities also discussed the authorities’ plans to continue engaging with holders of GDP warrants, building on the May 2024 staff-level agreement, and their intention to make efforts to reach an agreement with creditors.”

Це свідчить про те, що ситуація із ВВП-варрантами була на порядку денному у межах консультацій з МВФ.

Скільки і кому винна Україна:

На сьогодні структура державного боргу України така:

• Сукупний держборг — ₴7,48 трлн (≈ $180 млрд)

• Зовнішній борг — ₴5,21 трлн (≈ $126 млрд), зокрема:

ü $20,4 млрд — МВФ

ü $15,6 млрд — Світовий банк

ü $7,2 млрд — ЄС

ü ~$21 млрд — єврооблігації та приватні кредитори

• Внутрішній борг — ₴2,27 трлн

У межах восьмого перегляду програми EFF Україна могла отримати до $900 млн. Однак погодилась лише на $500 млн.  Це свідчить про наявність ліквідності  — тобто, дефолт стався не через відсутність коштів. Просто платити визнали недоцільним.

Цей крок особливо показовий на тлі зростання загального боргового навантаження. Співвідношення державного боргу до ВВП на початок 2025 року уже сягнуло 92% (у 2023 р. воно склало 84% (2023), у 2021 р. – 49%).

Прогнози МВФ та Trading Economics вказують на перевищення позначки у 100 % боргу до ВВП вже в першій половині 2025 року, з очікуваним рівнем 106–110 % до кінця року.

Резерви є — але не свої

На 1 травня 2025 року міжнародні резерви України становили $46,7 млрд. Здавалося б — міцна фінансова подушка. Проте ці резерви сформувались переважно з запозичень, а не є результатом експортного чи податкового надлишку. По суті це ті ж самі відтерміновані зобов’язання.

Якщо проаналізувати прогноз МВФ на цей рік, то очевидно, що макроекономіка “не витягує”:

• Зростання ВВП: 2,0%.

Це індикатор того, що економіка стагнує, драйвери розвитку (експорт, інвестиції, споживання) фактично відсутні. Такий рівень зростання не здатен ні скоротити борг, ні створити підґрунтя для фіскальної стабільності.

• Інфляція: 12,6%.

Для населення — це відчутне зниження купівельної спроможності. Для інвесторів — сигнал про ризики для довгострокових вкладень.

• Дефіцит бюджету: понад 20% ВВП

Показник, що свідчить про глибоку залежність від зовнішнього фінансування.

• Поточний рахунок: стабільно від’ємний

На зовнішніх ринках такий прогноз читається однозначно: ризик України вкрай високий. Що підтверджують і такі показники: CDS перевищують 3000 б. п., єврооблігації торгуються з доходністю понад 27%. Це — індикатори недовіри, навіть якщо на вітчизняному рівні вдається утримувати умовну стабільність.

Реструктуризація неминуча

Коли йдеться про перспективи боргових зобов’язань, можна говорити про три базові сценарії:

1. Продовження мораторію на виплати за боргами.

Мораторій діє вже майже три роки. Тому з реалістичної точки зору ймовірність його продовження — мінімальна.

2. Формальна реструктуризація, подібна до 2015 року.

Варто визнати, що повторення реструктуризації такого типу теж доволі малоймовірне. По-перше, триває активна фаза війни, що підвищує ризики невизначеності. По-друге, зараз йдеться про суттєво більшу суму боргів. По-третє, свідоме невиконання зобов’язань за ВВП-варрантами може викликати жорсткішу позицію кредиторів.

Тому, найбільш реалістичним залишається варіант 3 –

Повномасштабний перегляд боргу.

Хотілось би бачити, що українська влада має чіткий план Б виходу з боргової кризи. Проте пронози вказують на те, що проблема лише загострюватиметься.

Висновки фінансиста:

Дефолт вже стався юридично та фактично, але на політичному рівні цей факт замовчується.

Вперше з початку війни держава свідомо припинила обслуговування окремих зобов’язань, не вийшовши з програм МВФ і не оголосивши дефолт формально.

Це — мовчазний, узгоджений дефолт нового типу.

Це ще одне підтвердження того, що ключові фінансові рішення в Україні нині ухвалюють не фахівці з досвідом антикризового управління, а політично лояльні виконавці. Їхня головна компетенція — зручність, а не стратегічне бачення чи відповідальність перед країною.