Блог | Емоційне виснаження на війні. В пошуках сенсу

Війна затягується, і багато хто з нас – військові, волонтери, цивільні – відчувають постійне виснаження. Постійна тривога за себе та близьких, жахливі новини, багатогодинна робота й недосип призводять до стану, який психологи називають: Це стан емоційного спустошення і виснаження, коли людина втрачає мотивацію і постійно відчуває втомленість. В умовах війни ми живимо у перманентному стресі: бо водночас виникає  хвилювання за життя рідних, власну долю і постійне усвідомлення поганих новин – все це надмірно перевантажує нервову систему, спричиняючи хронічну емоційну втому.

Всю цю ситуацію погіршує ще і те, що багато людей живе в постійному очікуванні: “ось зараз вже скінчиться ця клята війна, і тоді я повернуся до свого звичного життя”. Та це очікування виявляється фатальною пасткою: фокусування на майбутній “точці завершення” психологічно виснажує. І поки всі ці очікування, нажаль не справдилися, зосередженість виключно на кінці війни відбирає у нас силу жити тут і зараз. Саме тому я раджу не тримати постійно в голові думку, що ось-ось все якимось магічним чином скінчиться, бо це дає нам тільки ілюзію скорого полегшення, але раз за разом веде до постійного розчарування і втоми. Я вважаю, що в такій ситуації навпаки, нам важливо прийняти реальність війни такою, як вона є. Та шукати ресурси саме в цей момент. Адже навіть під обстрілами, чи постійною тривогою у нашої психіки та тіла залишається шанс обрати, як саме реагувати на всі події навколо. Тут і приходять на допомогу ідеї Віктора Франкла – всесвітньовідомого австрійського психіатра, який пережив концтабір Аушвіц під час Другої світової війни. Франкл помітив, що серед людей які зазнають невимовних страждань є ті, хто зберігає силу духу, і ті, хто ламається психологічно. На його думку, ключова відмінність – у вмінні знаходити сенс навіть у найважчих обставинах. Франкл розробив – “лікування сенсом”. Він вважав, що у кожного з нас є воля до пошуку та набуття сенсу – тобто прагнення знайти мету власного життя. Ця мотивація є найсильнішою рушійною силою людини. За Франклом, “сенс можна знайти за будь-яких обставин, навіть у суцільному стражданні”. Люди, які в концтаборі змогли усвідомити “навіщо” вони живуть (наприклад, мріючи побачити кохану, дочекатися настання весни, або допомогти іншим), мали більше шансів вижити. Відсутність сенсу, навпаки, наповнює наш розум порожнечею – Франкл називав це “найголовнішим стресом” для людини.

На практиці це означає: навіть коли нам здається, що все навколо руйнується, ми можемо обирати своє власне ставлення до цього. Ми не контролюємо вибухи й агресію ворога, зате завжди контролюємо власний вибір – як ми відповімо на власний біль. Саме цей внутрішній вибір дозволяє зберегти гідність і надію, навіть коли зовнішніх варіантів лишається зовсім небагато. Логотерапія підкреслює, що наше життя має унікальний сенс для кожного. У нас є завдання – можливо, невидимі з першого погляду – які дає саме життя. Прийняти своє призначення і почати нести за нього відповідальність – означає відкрити для себе сенс власного існування. Як писав Франкл: “Той, хто усвідомив свою відповідальність, зрозумів сенс свого життя, від якого ніколи не відмовиться. І саме тому його ніщо не може зламати, та він знайде у собі сили витерпіти будь-які випробування”. Іншими словами, усвідомлена відповідальність надає нам сил витримати навіть нестерпне.      При цьому Франкл не ідеалізував страждання – він ніколи не бажав війни і не стверджував, що слід шукати біль навмисне. Але він показав: коли страждання вже є, з нього можна вичавити новий сенс, який стане твоєю опорою. Це не мазохізм, а найкращій спосіб зберегти себе. Можна сказати, що війна поставила перед нами питання: “Чому я це переживаю? І як жити далі?”. Та відповісти – або “за що”, або “нащо”. Наприклад, хтось на передовій обирає для себе постійну (щоденну) працю і допомогу побратимам тут і зараз. Хтось в тилу може віднайти сенс у житті заради близьких, бо потрібно бути сильним для них, чи у волонтерській праці, де головне – турбота про інших. До речі, в нас навіть і досі існує багато різних думок з приводу, чи варто під війни, та таких важких випробувань, відкрито показувати свій гарний настрій чи відзначати якісь свята? Скажу вам з особистого досвіду, що навіть на нулі наші хлопці святкують власні дні народження: купують і розносять торти, отримують щирі поздоровлення – і в цьому теж є велика внутрішня розрада. Бо ми лишаємося здатними мати гарний настрій, навіть попри такі важкі обставини. Ми таким чином, фактично, відкриваємо для себе додаткове джерело енергії, яке змітає відчуття будь-якого власного безсилля. Бо ми беремо на себе власну відповідальність за те світле майбутнє, яке обов’язково прийде, коли увесь цей морок скінчиться. І тому так важливо знаходити хоч малий сенс щодня: зрозуміти, “заради чого” ти йдеш уперед сьогодні, та що твоє життя насправді дуже потрібно комусь або чомусь. У цьому сенсі відповідальність – не тягар, а твій вільний вибір і джерело сили.

Прості правила допомогти собі у пошуках сенсу:

• Усвідомте стан. Перше – розпізнати власне виснаження, яке не є вашою провиною, а є лише сигналом вашому організму, що він таким чином застрахувався від надлишкового стресу. Просте розуміння: “Я вигораю” – вже перший крок до допомоги.
• Живіть “тут і зараз”. Намагайтеся менше думати про минуле “до війни” чи далеке майбутнє “після війни”. Зосередьтеся на сьогоднішніх справах і маленьких цілях. Бо постійні сподівання на те, що ось-ось все скінчиться – дуже виснажують. Натомість сфокусуйтесь на теперішньому моменті: що ви можете робити сьогодні, просто тут і зараз.
• Складіть “ресурсний список”. Записуйте все, що хоч трохи вас підбадьорює: улюблені пісні, фільми, вправи, запахи, заплановані короткі перерви на каву, контакти друзів, з якими вам добре. У найтяжчу хвилину відкрийте цей список і зробіть бодай одну “дрібницю з радості”. Ця практика дає відчуття контролю над собою і поступово наповнює внутрішній резервуар енергії.
• Не забувайте про базові потреби. Добрий сон, їжа, прості фізичні вправи – це фундамент вашої стійкості. Регулярно нагадуйте собі: “Я маю право на відпочинок”. Відпочинок, якій означає перемикання на цікаві і надихаючи для вас справи.
• Шукайте підтримку. Не залишайтесь зі своїми почуттями на самоті. Розмова з другом, бойовим товаришем, членом сім’ї, або психологом може зняти частину тягаря. Навіть усвідомлення, що ви – не єдині, хто відчуває виснаження, вже сприяє хоча б і незначному, але полегшенню.
• Згадайте про внутрішню свободу. Нагадайте собі слова Франка: Навіть коли здається, що майже нічого не залежить від нас, залишається свобода вибору своєї позиції. Коли ви обираєте думку “я зроблю все, щоб вижити заради…” – війна поступово втрачає владу над вашим внутрішнім світом.
• Шукайте сенс у дрібницях. Маленька краплина радості чи досягнення скрашують день. Можливо, ваш сенс – зробити життя кращим хоча б для однієї людини, посміхнутися дитині, допомогти тому, хто цього потребує, доглянути рослину на підвіконні, чи дописати один абзац планів на майбутнє. Як писав Франкл, саме прагнення до сенсу надає сил витримати будь-яке випробування…

Тож підсумовуючи сказане вище, лише підкреслю головне: війна – це дуже важкий час, але навіть серед руйнувань ми маємо свою свободу: свободу вибору та відповідальність за власне життя і прагнення до набуття сенсу. Навіть якщо сьогодні – темна ніч страху й болю, пам’ятайте, що ви можете спрямувати свій біль у напрямку власної праці над собою. Можливо, вашій стійкості допоможе думка про близьких, про відбудову країни, яка постійно триває, чи просто віра в те, що після темряви, обов’язково прийде ранок. І завжди пам’ятайте – ви не самі. Дуже багато наших військових, волонтерів та мирних жителів відчувають подібне виснаження. Тож тримаймося разом, шукаємо підтримку, допомагаємо одне одному знаходити сенс у тому, що відбувається. І хоча війна приносить безліч страждань, саме ми можемо вирішити, яке значення вони матимуть у нашому житті. Бо воно у нас одне… і обов’язково далі буде, завдяки саме нашому бажанню.

Всім дякую за увагу!