Блог | Переживання втрати: як знайти сили продовжувати жити
Українське суспільство зараз потопає у болю від втрати і горювання. Кожного дня жахливі новини, які паралізують і виснажують кожного українця.
Є багато досліджень щодо травми і зокрема військової травми. В той же час дуже мало інформації про горювання у війні, хоча це невідʼємна частина збройного конфлікту. В той же час, як би не важко було в це повірити, такі важкі випробування і переживання можуть сприяти резистентності і зростанню через горе.
Як писав американський поет Бикчіенері “Отже, це правда… горе це ціна, яку ми платимо за любов”.
Військові втрати включають в себе багато вторинних втрат: будинки, громади, можливість зібратися сімʼєю і отримати підтримку від близьких, надії і мрії, відчуття безпеки і стабільності, фінансова безпека, віра в людяність, віра в майбутнє і що ми можемо щось планувати, соціального капіталу, карʼєри, самовпевненості, ідентичності та сенсу життя.
В критичних обставинах людина може навіть не помітити одразу всі ці переживання і втрати, але вони обовʼязково наздоганяють пізніше. Важливо визнавати свої почуття і переживання по мірі того як вони зʼявляються. Не треба прискорювати цей процес чи форсувати. Однак, будьте уважні до себе і своїх близьких, друзів і колег. Валідація почуттів, можливість витримати їх і залишитися щ людиною, яка переживає горе – найбільша підтримка.
Втрата близьких у війні можу бути ускладнена складна тим, що ми одночасно втрачаємо декількох близьких. Це все супроводжується постійним стресом і хронічним страхом за безпеку близьких. Також я часто чую про фізичні реакції, як тремтіння, сльози, сонливість після бомбардувань. Це нормальна реакція організму, бо людина постійно знаходиться в страху за свою власну безпеку. Наступним ускладнюючим фактором є несправедливість і жорстокість деяких смертей і безпорадність у спробах захистити себе, своїх близьких і рідних.
Дуже часто у тих, хто вижив зʼявляється відчуття провини за те, що вони неушкоджені. Також неможливість повести деяких загиблих у останню путь чи провести церемонії прощання через загрозу життю і безпеці. Тож під час війни горе має накопичувальний ефект. І тут постає питання: чи є шляхи підтримки здорового горювання? Як сприяти посттравматичному зростанню?
Науковець Вільям Ворден запропонував модель, яка називається 4 завдання горювання. Ось вони:
- Прийняти реальність втрати.
- Процес болю і горювання.
- Пристосування до світу без померлого.
- Знайти шляхи памʼятати померлого, продовжуючи жити своє життя.
Саме тут і зʼявляється поняття резистентності або життєстійкості.
Резильєнтні люди мають реалістичний оптимізм, вміють пере визначати горе і фокусуватися на тому, що є, що не було втрачено.
Реалістичний оптимізм не є запереченням реальності чи “позитивним позитивом”. Він допомагає помітити що залишилось гарного в житті і на що можна спиратися. Люди з таким мисленням дуже гнучкі у своїх переконаннях. Вони фокусуються на тому, що знаходиться у зоні контролю і направляють ресурси на те, що можуть контролювати. Якщо ви схильні до румінацій, навʼязливих думок, то саме час почати тренувати себе помічати, що підконтрольне вам. Оптимізм є захисним фактором від депресії після травми чи втрати.
Наступним важливим фактором є здатність віднайти надію. Саме вона допомагає захистити від ментальних негараздів і хвороб. Також надія здатна допомогти подолати відчуття безпорадності. Тому так важливо знаходити шляхи допомогти іншим і підтримувати свою надію. Коли люди приїжджають розбирати завали після вибухів і допомагають постраждалим, це теж процес підтримки надії. Як писав Віктор Франкл, люди, які мають надію мають більш виражене відчуття сенсу своїх переживань і незгод.
Найпрекрасніша частина надії в тому, що вона зʼявляється у тій ситуації де знаходиться людина саме зараз. В залежності від рівня небезпеки людина може сподіватися на щось у віддаленому майбутньому або маленьку річ тут і зараз.
Важливо практикувати майндфулнес, тобто бути присутнім у моменті. Спостерігати себе, своє тіло, думки і емоції тут і зараз. Це допоможе попередити страх втрати інших близьких та відчуття вразливості перед тим, що людина не можу контролювати.
Майндфулнес допомагає стати більш стійкими до стресу і регулювати емоції навіть за найскладніших обставин.
Більшість людей має потенціал до життєстійкості. Це природній процес, але він також може бути освоєний з професійною допомогою. Звертайтесь до психологів і терапевтів, якщо відчуваєте, що потрібна допомога.
Я вірю в вас і ваше зростання!
Джерело: OBOZ.UA
