Блог | Про війну з РФ, “Революцію на картоні” та спільну відповідальність за Країну

Українська історія 100-річної давнини вчить – нація програє, якщо її розривають внутрішні суперечності та конфлікти інтересів її лідерів. Спочатку очільники Української держави Петлюра та Скоропадський ворогували між собою, аж до кривавих боїв під Мотовилівкою, а потім, – після захоплення України більшовиками, – писали у вигнанні кожен свої мемуари про те, чому і як вони (ми) втратили Україну. Так і пішли в історію – одного в 1926-му Парижі вбив російський агент ДПУ НКВС, інший – потрапив під бомбардування союзників в Баварії в 1945-му. До часів козацької Руїни чи Полтавської катастрофи Мазепи вертатися на будемо, – там все ще безнадійніше…В усіх цих трагічних для українців ситуаціях взаємопоборення, кінцевим “бенефіціаром” була лише одна сторона – Росія. Від Катерини та Петра – до Леніна-Сталіна та нинішнього Путіна.

Сьогодні Україна – знову в моменті, коли цілком реальною є загроза абсолютної втрати державності та суверенітету. Скажу більше, – коли цілком реальною є загроза знищення та асиміляції української нації взагалі й окупації наших земель лаптєногими мешканцями Рязані, Вологди чи Сиктивкара…

В України – одна спільна біда та один спільний ворог.

Ця непроста позиція України на історичній геополітичній шахівниці дає нам чітке розуміння й усвідомлення того, що в українців нині – є лише одна спільна біда та один спільний ворог. Тож вирішувати всі наші внутрішні суперечності варто виключно шляхом відкритого діалогу та непоборення між собою. Задля досягнення єдиної мети – підтримати фронт, звільнити наші території, відкинути ворога від наших кордонів, відстояти країну.

Молодь – це найактивніша та найініціативніша частина будь-якого суспільства. І особливо – українського. Це довела і Революція Гідності, і Помаранчева революція, і, звісно, Революція на Граніті. Пам’ятаю, як в рідному Запоріжжі зі студіками місцевого “Студентського Братства” у жовтні 1990-го готували початок нашого власного Запорізького Майдану, а хлопці та дівчата зі львівського Лісотеху приїжджали на охорону нашого маленького “наметового містечка”…Потім за 2 роки, у жовтні 1992-го – разом з однокурсниками вже Львівського університету Франка брали участь у другому “гранітному Майдані” в центрі Києва… Вимагали те саме, що й в 90-му – непідписання Союзного договору, виведення російських військ з території України, перевибори Верховної Ради. Було зимно з постійним дощем… Але емоційно, енергійно, романтично… Революції, як відомо, здебільшого роблять саме молоді романтики…

Молодь найкраще відчуває нерв суспільства.

Як тоді, так і сьогодні, через 30 з гаком років, саме молодь найкраще відчуває нерв всього суспільства. Саме молодь найкраще відчуває несправедливість, першою іде боротися з хибами, що їх “накрутили” та “наробили” “дорослі”. І за це – маємо подякувати нашим молодим хлопцям та дівчатам. Адже молодь завжди – на сторожі справедливості. 

Можемо подякувати і за мудрість “дорослих”. Навіть в умовах повномасштабної війни з РФ українське суспільство продемонструвало, що Україна – це європейська держава, в якій демократія та права окремого громадянина – є понад усе. Де діалог з владою громадське суспільство веде у цивілізований спосіб, без вуличних заворушень та силового протистояння сторін. Де саме народ є головним носієм владних повноважень, а обрана на вільних виборах влада – є підзвітною своїм громадянам та дослухається до їхньої думки. Вона чує, дослухається, робить висновки, виправляє помилки.

Суспільний протест, який багато хто вже назвав Революцією на картоні, що ми спостерігали минулого тижня в найбільших містах України, фактично досяг своєї мети. Влада почула молодь, влада публічно вибачилася за помилку, влада пообіцяла зробити роботу над помилками та законодавчо повернути незалежність антикорупційних органів, чого, власне, вимагали маніфестанти. 

Закон про НАБУ та САП: Робота над помилками.

24 липня президент Володимир Зеленський вніс до парламенту як невідкладний законопроект 13533 про розширення повноважень НАБУ та САП. Законопроект покликаний усунути всі негативні наслідки попереднього закону Ради, який викликав об’єктивне громадське обурення, та підтвердити незалежність вітчизняних антикорупційних органів, надавши їм ще більше повноважень. Як відзначив сам Зеленський у своєму відео-зверненні, новий закон має “забезпечити надійний захист їхньої діяльності від впливу та втручання держави-агресора”. Законопроект отримав схвальну оцінку керівників українських антикорупційних органів, експертів-правників, представників країн-партнерів та активістів-антикорупціонерів. Як заявив голова Ради Руслан Стефанчук, – парламент збереться на позачергове засідання вже цього четверга, 31 липня. Тепер відповідальність за виправлення ситуації – лежить на депутатах, у першу чергу – на представниках фракції “Слуг народу”, які становлять більшість у Верховній Раді. 

Яку ще “домашню роботу” мають зробити обидві сторони конфлікту в умовах повномасштабної війни? Для того, аби спільно досягнути бажаного результату, сьогодні і Верховній Раді, і молодим протестувальникам потрібно понизити градус напруги у суспільстві, відмовитися від брутальної критики та взаємних звинувачень. Ситуація, коли деякі гарячі голови з депутатськими значками безапеляційно звинувачують молодих людей у “продажності”, а молоді люди у свою чергу пишуть на картонках різноманітне матюччя на адресу законно обраних народом парламентарів, – точно не сприяє позитивному фіналу законотворчої роботи та процесу зміцнення незалежності антикорупційних інституцій, у першу чергу – НАБУ та САП. 

Ворог зацікавлений у вуличних заворушеннях в тилу та обвалі фронту.

Єдиний, хто точно виграє від подібного заочного “діалогу” – це ворог. Російські пропагандисти вже закликали учасників протесту до захоплення влади та підписання “мирного договору” з РФ на її умовах. “В Києві, схоже, новий Майдан. Обурений бєспрєделом влади натовп скандує “Зеленського – геть!”, – радісно бреше з російських телеекранів чорнорота Ольга Скабєєва. Її заклики до захоплення Печерських пагорбів маніфестантами активно підтримують Володимир Соловйов, Маргаріта Симонян та Євген Кисельов. Всі вони – щиро “вболівають” за збройне протистояння в українській столиці.

Абсолютно очевидно, що Кремль та його глашатаї абсолютно незацікавлені у розумному пошуку компромісу. Завдання у ворога протилежні — роздмухування вуличних акцій, розширення поля їх вимог (аж до абсурдних), провокації, вуличні заворушення та протистояння з правоохоронцями, бажано – з летальними наслідками, делегітимізація законних органів державної та місцевої влади, силовий конфлікт в тилу, зрештою, — відкритого протистояння між фронтом і тилом.

Для досягнення своєї мети російські спецслужби нині не шкодують ані сил, ані засобів – від “ручних” пропагандистів, спецпідрозділів з ведення інформаційно-психологічних операцій, агентів впливу та ботоферм – до реальних провокацій та диверсій законспірованих агентів в нашому тилу. 

31 липня має стати днем успішного завершення “Революції на картоні”

Але Україна – не Росія, як писав класик багатовекторності. Це в Москві розстріл парламенту чи вбивство чергового царя – є справою звичною та звично підтриманою місцевими холопами. В Україні ж суспільство, політикум, громадськість в складній ситуації зовнішньої агресії вже не вперше демонструють “дорослість” та “відповідальність”. 

Впевнений, що єдина можливість відстояти нашу країну сьогодні полягає у прояві мудрості та відповідальності кожного громадянина. Від студента-мітингувальника – до депутата Верховної Ради та президента. Аби потім не повторити сумний досвід Петлюри й Скоропадського далеко за межами рідної України. Давайте писати не мемуари про індивідуальні поразки, а спільну історію нашої єдиної, вільної та щасливої України.

31 липня Верховна Рада має поставити яскраву крапку чергової глави Історії про формування українського громадянського суспільства. Глави про успішне завершення “Революцію на картоні”. В іншому разі всіх нас невдовзі зможе чекатиме геть інша історія – написана десь у Москві чи Петербурзі російськими пропагандистами.