Блог | Путін вимагає скасувати саме закон про Мову. Значить, ми все зробили правильно

16 липня — шоста річниця набуття чинності Закону про українську мову. А що б сталося, якби ми тоді не прийняли закон?

Його почали розглядати 28 лютого, а ухвалили уже після другого туру президентських виборів 25 квітня. Перемога Зеленського була неминучою.

Тодішній і теперішній Зеленський — різні люди. Тоді він казав: “Какая разніца?”,  але закон забороняв “какую разніцу” втілювати у життя.

В історії немає слова “якби”. Але я переконаний, що якби політика українізації не проводилася з 2014 до 2019 року і не була фіналізована на той час Законом про мову, якийсь Медведчук уже давно правив би не державою, а російськомовною територією, схожою на Білорусь. Тому Путін зараз і вимагає скасувати саме цей закон.

Цей закон — не моя амбіція. Працювали над ним кілька команд, десятки людей: науковці, політики, юристи. Перші варіанти робили Сергій Головатий, Оксана Сироїд, потім — велика група на чолі з Василенко, Марія Матіос до цього докладалася. До написання долучались Юрій Крайняк, Ірина Подоляк, Ярослав Лесюк, професор Гриценко, українські наукові установи. Це був плід колективної праці. Хтось сперечався, хтось підтримував, але всі розуміли — українська мова потребує захисту. 

Ми багато чого погоджували. Були норми про відтермінування, про друковані ЗМІ. Я шукав компроміс між ефективністю і прийнятністю — щоб закон працював, але й мав підтримку в залі. А це означало домовлятися з дуже різними людьми — не тільки проєвропейськими, а й тими, хто боявся, що закон розколе суспільство.

Зрештою, закон пояснив, чому мова важлива. А вторгнення — змусило десятки тисяч людей перейти на українську. Закон задає правила, але тільки війна змусила багатьох ці правила реалізувати.

Останні ж “мовні реванші” — це ганьба. Дехто виправдовується, що робить це для російської аудиторії. Але якщо ти працюєш на українців чи світ, це неприпустимо. І це не лише про ведучих. Подивіться, скільки російськомовного контенту навіть на каналах, які позиціонують себе як патріотичні. Чому? Бо російська — це гроші. Але це короткозора стратегія.

Українська мова встоїть тоді, коли буде в побуті — вдома, в розмовах із дітьми. Якщо б президент Зеленський сказав, що вдома говорить українською, і закликав до цього інших — це був би сильний жест. Те саме — якщо б це зробили зірки, політики, авторитети.

Тоді ж як впровадити українську в родини? Це важке питання, але я точно знаю — не через заборони, а через приклад і підтримку культури. Мова — це частина ідентичності. Коли ми забороняли російські серіали, ми одразу ж підтримали українське кіно. Так само з книжками — заборонили російські, підтримали українських видавців. І українське книговидання стало прибутковим.

Маємо виховувати наступні покоління —  через культуру, приклад, освіту. Бо діти вчаться в родині. А родина — це вже зона відповідальності суспільства, лідерів думок, політиків. Кожного з нас.