Блог | Стамбульський шанс перетворився на виклик світу: що потрібно Путіну

Загальне враження від переговорів між делегаціями України та Росії у Стамбулі з метою пошуків шляхів припинення розв’язаної Путіним війни залишається досить похмурим. Якщо Україна та її партнери налаштовані на конструктивний лад і справді готові вести мову про завершення бойових дій, то в Кремлі все бачать зовсім в іншому ракурсі. Путін розглядає пропозицію про діалог з ним, як прояв слабкості його міжнародних опонентів. Саме з цієї причини він використовував контакти в Стамбулі, як майданчик для гучного оголошення чергового ультиматуму. Рупором для такої мети були використані абсолютно третьосортні політики, на кшталт Мединського. Він настільки незначуща фігура, що через нього можна транслювати буквально будь-які сюрреалістичні забаганки. Щось на кшталт Пєскова, тільки більш формалізованого.

Про особисті якості самого Мединського немає сенсу говорити, адже “людина з папкою” не гребує пояснювати позицію РФ фейковими цитатами Наполеона і Бісмарка. Але хіба це може дивувати, адже він автор агітаційного антинаукового шкільного підручника з історії, зшитого з неточностей, пересмикувань, перекручувань і недостовірних даних. Схоже, маска приросла до обличчя Мединського, і він уже не може без неї жити, і тому його стиль спілкування зі ЗМІ тільки послаблює російську позицію. Їй просто не вірять, і все.

Але Путіну навпаки такі холуї дорогі для серця, а тому він дав йому доручення вкинути стамбульський ультиматум. І так для припинення вогню Росія хоче від України відмови від курсу на членство в НАТО, зняття з порядку денного будь-яких вимог щодо репарацій і компенсацій за шкоду, заподіяну окупаційною армією під час вторгнення, і відмову Києва від підконтрольних йому територій Донецької, Запорізької, Херсонської областей з передачею їх до складу Росії.

Навіть для бувалих істориків дипломатії часів Другої Світової війни буквально відвисає щелепа від настільки завищеної планки. Так сторона, налаштована на діалог, не говорить. Це явний плювок у Трампа з його миротворчими пропозиціями і крихтами віри в путінський здоровий глузд. Хоча Рубіо своїми словами про те, що переговори не були марною тратою часу все ще притримує вікно можливостей для стамбульського каналу діалогу. Позиція РФ також є аргументом усім європейським політикам на користь сказу Путіна та його недоговороздатності.

Стамбульські переговори з шансу на мирне вирішення перетворилися на виклик світу, стали місцем підтвердження намірів Путіна досягти повної капітуляції України, а в ширшому розумінні Заходу. Російський диктатор оголосив “вічну війну” за контроль над Україною єдиним сенсом існування його режиму. Інших смислів усе його мілітаризоване до мозку кісток оточення запропонувати не здатне. Ідеологічна драма стала посилкою до війни, виродженство путінщини – молох, що вимагає все нових і нових жертв.

Стратегія РФ полягає в продовженні повзучого наступу на фронті, прагнення за всяку ціну відкусити нові частини української території, хоча ніхто не розуміє, якою є доля окупованих територій, де панує непроглядне спустошення. Весь світ із жахом дивиться, як путінські сатаністи у військовій формі несуть апокаліптичну розв’яку, віщуючи таку саму долю всій Європі, тільки вже з використання ядерного компонента.

Але водночас Путін сам викочує такі високі вимоги, оскільки, ймовірно, хоче дискредитувати найнахабніших яструбів Кремля. Ганчірку Мединського викинуть, але потім завжди можна послатися, що він же за своєю природою фейкотворець, так само, як і ті, хто готував йому тезисну папку. Путіну все ж таки потрібен Стамбул 2.0, як шанс для зупинки війни, адже ресурси Росії виснажені, і “вічна війна” – реверанс радикалам перед їхнім вигнанням. ВВП РФ сповільнюється, країна впадає в стан економічної депресії через військове перенапруження і низькі ціни на нафту. Тому можливо, що ідея обміну “1000 на 1000” – важливий підсумок Стамбула перед іншими кроками по сходах деескалації в ультимативній завісі. Поживемо – побачимо!