Блог | Суб’єкти в Кремлі набагато небезпечніші, ніж об’єкти в Ірані. Але знищувати їх ніхто не збирається

Що вам сказати? Суб’єкти в кремлі набагато небезпечніші, ніж об’єкти в Ірані. Але, ніхто їх знищувати не збирається. Не тому, що світ не розуміє, світ усе розуміє, він просто відпрацьовує інерцію попередньої програми боротьби з тероризмом. Знищити блощиць у тапках і знищувати блощиць в лаптях – це дві різні стратегії. Одна для світу, інша – для нас.

Якщо образно: ми боремося із гніздом і маткою, а світ в особі США воліє полякати дезінсекцію ситуативних підвидів, чим стимулює їх ще масовіше мігрувати до гостинної Європи, де благодійні ідіоти граються в лібералізм і мультикультурність.

Це триватиме. До якоїсь межі. Тут я не експерт. Я можу лише нагадати, що свого часу мультикультурність перемогла в совку. До чого це привело – гляньте на болота і, якщо зможете, то знайдіть там права корінних народів. Залишки цих народів метрополія зараз перемелює на фронті в Україні.

А тепер про фронт. Вибору в нас немає. Влада яка є – така є, самі обрали. Теоретично: народ може впливати на владу, але схоже, що це не про наш народ. Висновок роблю із того, що найдебільніший висер тупої курки з інстаграму викликає в людей гострішу реакцію, ніж інформація про ту ж корупцію, чи беззаконня.

Загалом у просторі обговорень зараз є лише три речі: х*рня, повна х*рня і ЗСУ.

Але: Армія є – і це головне. Армію треба берегти й підтримувати. Коли мені, наприклад: сусіди кажуть, що нічим, я не можу повірити. Не можу. Моя віра не спрацьовує, бо в 2022 я йшла до зупинки тротуаром уздовж нашого довгого будинку. А зараз я ходжу проїжджою частиною. І матусі з візочками так само ходять. Бо на тротуарах запарковані авто. На яких їздять красиві чоловіки 30+. Висновок: у нас в місті дохріна критичних підприємств, де добре платять. Насправді – ні, нема таких підприємств, є якісь грошові потоки. Є мами в Італії, чи ще десь на заробітках.

Ні, я не заздрю. Я просто не розумію: нахр*на було класти тротуари, адаптовані для людей з інвалідністю, можна було просто залити двори асфальтом.

А мами, вони коли приїжджають не стільки до дітей, як до української медицини – це окрема біда. Бо на заробітках жінки купують найдешевшу страховку, яка загалом покриє хіба чотири дні на покашляти. Все зароблене – дітям. За два місяці троє подруг приїхали з Італії, бо щось надто боліло їх. А там запущена онкологія.

І чиновники. Їх видно здалеку за тими ж дорогими авто і зверхнім ставленням до людей. Закотило днями таке чудо свою теслу на клумбу і хамить пенсіонерці. Небожителі з хрущовок, трясця.

Якесь дивне в нас життя. Чи то війна задалеко, чи то Бозя дійсно розуму позбавляє.

І втрати. Наші втрати на війні неспіввимірні з ворожими. Не кількістю. Вони знищують маргіналів, у нас гинуть кращі. У нас маргінали, за мовчазної згоди суспільства, поступово стають непозбувною елітою. І ось в такій країні нашим дітям жити.

Зараз ось чую з церкви проповідь про те, що ми – новий Ізраїль. Угу. Я от просто собі уявляю як в Ізраїлі народ вимагає не забороняти іранську попсу, зберегти арабську другою державною, як молодь трусить на концертах хамасівських виконавців, як божевільні бабиська горою стоять за синагоги хуситського патріархату. І як волонтери тягають допомогу бійцям ЦАХАЛ. Останнє – особлива моя візія нарівні зі схемами розподілу фінансових потоків в оборонці. Я от просто бачу як фірма, яка торгує підгузками, отримує контракт на ППО, а няня дитсадка розробляє стратегію наземної операції.

А так – то да, ми – новий Ізраїль. І за нас увесь світ.

Тільки ось, щоби нас підтримували сильні – самим треба бути сильними.

Ми вчимося. Питання лише в тому: наскільки часу розрахований навчальний курс і хто його розраховував. Чи встигнемо?