Блог | Як зміни в ОРДЛО дратують самих місцевих мешканців

Сьогодні невеличка соціальна замальовка. Я дуже люблю соціальні історії, але ця навіть на історію не тягне. Так – одна замальовка одного дня з ОРДЛО. Просто, напевно вже, як констатація факту, не більше не менше.

У місцевого, підкреслюю це слово, мешканця у місті, де я жила – Свердловськ (Довжанськ) Луганської області,  сімейна пара з  дитиною спитала де у місті туалет, бо вони не місцеві й не можуть знайти. На жаль, туалету поблизу не було, бо цей сквер почали будувати при “укро-хунті” й не закінчили, а “асвабадитили” навіть не продовжили благоустрій.

Можна було б написати про те, що усе будівництво на Луганщині припинилося з 2014 року,  акцентувати на тому, що місто після “асвабаждения” сидить без води, світло по графіку, парки та сквери заростають амброзією, а сміття та воші стали візитівкою ОРДДО, але я вже писала про це.

Можна було б багато написати про те, що росіяни та туалети, це паралелі, які не зустрічаються, бо росія, країна де у людей відсутня культура туалетної кімнати, а багато росіян досі не знають про наявність туалетного паперу  та ніколи в житті не бачили унітазу, змиву та взагалі ванної кімнати, але я теж про це писала.

Для мене в цій ситуації важливим нюансом стало те, про що я тільки почала писати, але його стає все більше та більше. Сімейна пара з дитиною були з Орла. 

Якщо в ОРДЛО буде стояти 5 людей, 3 з них будуть приїжджими росіянами. Для росіян, особливо сімейних, особливо з російського  замкадья, ОРДЛО рай на землі: дешево, тепло, багато овочів та фруктів.

Ну, й житло безкоштовно, й робота з гарною зарплатнею та “переселенческими”. В ОРДЛО на роботу в комунальну чи в сферу управління беруть виключно росіян, місцевим місця не має.

росія завалила своїм сміттям увесь Донбас – це тепер фраза, яка має два змісту.

З росії на окуповані території везуть побутове сміття  та біологічне, тобто росіян. Для цих “переселенців” в ОРДЛО будують житло та “национализируют” те, що кинули ми, біженці. Усі будинки, хати, нерухомість, яку “республика” визначила, як “бесхозное” майно, безкоштовно роздають росіянам, які приїхали в ОРДЛО працювати або воювати.

Псков, Тива, Орел, Пітер, Архангельськ, Красноярськ… географія приїхавших з росії в ОРДЛО дуже велика. Більшість понаїхавших радіють цій можливості, бо – дешево, безкоштовно, смачно, тепло, дуже якісні будинки.

В дитсадках та школах ситуація ще гірша: на 10 дітей лише 2 народжених від мешканців Луганщини чи Донеччини (тобто мати й батько місцеві), інші діти або народжені  місцевими жінками віком від 14 до 45 років від росіян – військових, або діти приїхали з росії з батьками. 

Ці зміни дратують місцевих, бо не таку вони собі “народную республику” уявляли. Особливе роздратування викликає те, що місцевим важко влаштуватися на роботу чи отримати житло, а росіянам все двері відчинені.

По ОРДЛО  дуже багато жінок у хіджабі чи нікабі. Й хоча все життя в  мультикультурному, мультинаціональному  Донбасі шовінізм завжди був моветоном, зараз місцевих дратують особливості багатонаціональних росіян.

Який шовінізм, коли на вулиці, де я жила, вул. Нахімова у Свердловську,  поруч зі мною жили молдавани, латвійці, дагестанці, ассирійці, кубанські козаки, цигани, таджики, росіяни з різних федеральних округів та областей росії. Бо усі вони приїхали на Донбас під час розбудови шахт. Мої бабуся та дідусь приїхали з Полтавщини, то на вулиці було з 33 домів лише 3 родини, які приїхали на Донбас з українських регіонів. 

Зараз місцеві негативно реагують на понаїхавших росіян. А окупація ОРДЛО зараз почала ділитися на політичну (військову) та побутову (понаїхавшими росіянами). Якщо політичну місцеві сприйняли нормально, бо ж критична більшість хотіла пожити по-російськи, по-радянському, по-московському, то побутову окупацію тут сприймають в штики.

Що цікаво, то від побутової окупації страждають саме ті, хто вітав політичну окупацію. Особливо церква московського патріархату. Бо ж донбасяни, місцеві мешканці  в критичній своїх більшості були православні, то несли до храмів мп дуже багато грошей та виконували усю пропагандистську  ахінею, що там несли. Були, звісно на Донбасі й баптисти, й свідки іегови, й протестанти, й кришнаїти, й буддисти, й адвентисти, й мусульмане. Моновірності  тут не було ніколи. Але все ж таки, мп мав тут гарну паству.

От разом з понаїхавшими змінилась й кількість прихожан Московського патріархату. Не йдуть росіяни до церкви. Про це якось напишу докладніше, бо це важлива грань війни.

До речі усіх понаїхавших в ОРДЛО місцеві називають “вони”, “воно”, “эти”.

От стосовно цієї пари, одразу знайшли чим принизити: “В марте 2025 года на пресс-конференции губернатора  Орловской области  обсуждалась проблема дефицита туалетов  в городе. Губернатор подчеркнул, что у властей нет коммерческих предложений по строительству туалетов, а содержание сети муниципальных уборных обходится дорого”.

Тобто ті,  хто вчора мріяв пожити в росії, зараз  нарешті гуглять про якість життя в “країні мрій” й перше, на що мешканці ОРДЛО звертають увагу, оцінюючи чи моніторячи міста звідки в ОРДЛО потяглися косяки “переселенцев”, це якість соціально-комунальної сфери. А там зі сфери лише хлябі російські.

Що ж, люди на Донбасі  мріяли пожити на росії, тобто  там, де путін вже давно вбив усе життя, а тепер, як-то кажуть, запізно гуглити, коли вже все розвалили!