Гра Трампа в “припиню-відновлю постачання зброї Україні та хорошого-поганого Путіна” матиме цікаве продовження. Інтерв’ю з Безсмертним

Ще нещодавно Дональд Трамп висловлював песимізм щодо шансів України у війні проти Росії, а тепер запевняє президента країни Володимира Зеленського, що Сполучені Штати нададуть Україні стільки військової допомоги, скільки тільки зможуть собі дозволити. У Держдепі підтверджують відновлення поставок зброї Україні і заявили, що Трамп “рішуче налаштований” у питанні підтримки Києва. А WSJ пише, що Трамп розглядає відправлення додаткової системи Patriot Україні, чого не було усі ці місяці його другого президентства.

“Ми були і залишаємося найбільшими прихильниками України. Нам не байдуже до цих людей. Важливо, щоб у них було все необхідне. Президент глибоко стурбований”.

Після цієї заяви Пентагон виступив з окремим коментарем, у якому офіційний представник відомства Шон Парнелл оголосив, що президент США наказав передати Україні ще більше оборонного озброєння. Хоча ще 7 липня ті самі речники Пентагону пояснювали паузу в постачаннях переглядом стратегії США щодо глобальних військових поставок. Швидко переглянули, виходить? І схоже, що “переосмисленню” сприяв Путін під час останньої телефонної розмови з господарем Овального кабінету.

Сам Трамп заявив, що вивчає законопроєкт про “дуже жорсткі” санкції проти Росії, який вже певний час перебуває у Сенаті, додаючи: “Путін поводиться з людьми негідно. Тому ми надсилаємо в Україну певне оборонне озброєння. Я це схвалив. Путін обсипає США нісенітницями. Звучить гарно, але, виявляється, нічого не означає”.

Водночас президент США вдає подив, коли його питають про автора рішення заморозити допомогу. “Не знаю. Може, ви мені скажете?” – відповів він журналістам. Класика трампівського жанру: хтось натиснув гальма, але хто саме – ніхто не знає. Усі прикидаються здивованими, ніби їм щойно показали карту України.

Тепер головне запитання – чи довго ми споглядатимемо цього нового, прозрілого Трампа?

Своїми думками щодо цього та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Дональд Трамп дуже невдоволений Путіним. Здається, вперше ми почули з вуст американського лідера слова, що Путін та Росія вбивають українців, тому їм треба допомогти зброєю для оборони. То що, маємо якесь прозріння? Путінська стратегія порожніх обіцянок миру зайшла в глухий кут, і Трамп втрачає терпіння? Чи це все-таки гра, і він через певний час та якісь поступки з боку Кремля гнутиме свою лінію: Путін – друг, партнер, а РФ – територія, де можна заробити трильйони?

– Треба відділяти інформаційний шум від реального перебігу подій. З погляду тактики для Трампа озвучити припинення постачання до розмови з Путіним – елемент переговорного процесу. Ми не знаємо, чи насправді щось зупиняли. Бо фраза в стилі “літаки вже над Польщею розверталися” радше для поетичного чи навіть пісенного жанру, ніж для аналітики.

– Але Україна викликала американських дипломатів того ж дня, щойно з’явилася ця інформація.

– Такі виклики явище не нове. Але зверніть увагу, що інформаційна епопея тривала понад два тижні. І що цікаво, реакція українського військово-політичного керівництва була спокійною. Не типовою. А тепер подивімося, які сюжети виникли паралельно. Наприклад, з’явилася публікація у Bild про звернення України до Німеччини з переліком озброєння. І дивним чином цей перелік майже повністю збігається з тим, що нібито було призупинено. Тепер порівняймо цей список з тим, що поставлено на виробництво в Європі, – і отримаємо майже ідентичну картину. Тут уже не про “зупинили” йдеться, а про цілком реальну ревізію пріоритетів.

І ще один аспект, який часто забувають: якщо взяти цю номенклатуру (окрім “джавелінів”), то вона у дефіциті. Там навіть цифри наведені, чого і скільки бракує для власних потреб США. І паралельно американці зазначають про продовження допомоги Ізраїлю. А в нинішній ситуації ми бачимо, що загострення на Близькому Сході буде, і ніяких мирних переговорів у найближчій перспективі не передбачається. Отже, я б три чверті всієї цієї “зупинки-припинення” відніс до інформаційного поля. І ще: ми бачили просто сюрреалістичну плутанину – то рішення ухвалив заступник міністра оборони США з політичних питань Елбрідж Колбі, то міністр оборони Гегсет, то сам Трамп. То “я нічого не знав”, то “я все відновив”, то “буде ще більше”. Тобто типовий Трамп.

– То ви вважаєте, що це просто ексцес виконавця? Мовляв, хтось десь сказав зайве, щось не так сприйняв – і понеслось?

– На дві третини це інформаційна гра. Але десь там, у тій одній третині, вона й справді викрила провали виконавців. І це не перший і не останній раз. Документи, нещодавно опубліковані The Wall Street Journal і The Economist, показують: кошти в обсязі 10 мільярдів доларів, виділені ще за Байдена, досі “висять у повітрі” – під них навіть не зроблено замовлень. Це класичне головотяпство. Я вже не кажу про професіоналізм. Точніше, його відсутність. Так, можливо, там є якісь плани. Але які можуть бути плани, коли вранці одне, ввечері інше? Ви запитали, чи прозрів? Та ні, це всього лише тактичний хід. Інструмент, яким Трамп користується постійно. І от ці шарахання – туди-сюди – вони і є сутністю того, що ми зараз бачимо в адміністрації Трампа. Тому повторю ще раз: на моє переконання, це перший тактичний крок у бік України. Але розраховувати на те, що він буде витриманий як стратегічна й послідовна лінія, – я дуже сумніваюся.

– Тобто ці заяви, які роздає Трамп останні 2-3 дні, що Путін поганий з усіх боків, що він вбиває українців і що США дадуть Україні стільки зброї, скільки потрібно для захисту… Це ж звучить як повна зміна наративу. І тут ще цікава новина: глава ЦРУ Джон Редкліфф заявив, що готовий надати Трампу докази використання Росією хімічної зброї в Україні. Це вперше. Чи не здається вам, що це вже щось більше? Можливо, це послання Путіну: якщо не підеш туди, куди ми тобі кажемо, ми розкрутимо тему, наприклад, хімзброї. А це вже зовсім інший рівень, особливо якщо США нарешті офіційно долучаться до процесу.

– Такі інструменти тиску вкрай серйозні. Якщо вже говорити конкретно про хімзброю – тут питання не лише у факті. Подивіться, як Росія поводиться з військовополоненими, з цивільними, з викраденими дітьми. Це системне. Вони підмінюють цивільних на військових у списках обміну – це міжнародний злочин. Це тероризм. Цивільні не комбатанти. Їх викрадення – це не війна, це злочин проти людяності. А значить, вони – терористи. І ці московські виродки маніпулюють цим як хочуть – на переговорах, в обмінах, у медіа. І головне – не допускають туди Міжнародний комітет Червоного Хреста. А для чого? Щоб саме оцю тонку, але принципову відмінність – між військовополоненим і заручником – не можна було юридично зафіксувати. І вони маскують це все ґвалтом у стилі “дивіться, скільки людей ми віддали”. Класичні російські методи.

Повірте, американські розвідки – ЦРУ, військово-морська, космічна – мають більш ніж достатньо інформації, щоб показати Москві її місце. Як вона порушує санкції, як вона зневажає міжнародне право, як скоює злочини. Ба більше – навіть ті розслідувальні структури, які були розпущені за Трампа, зараз відновлені на рівні Європейського Союзу. І всі ці дані нікуди не поділись. Вони накопичуються.

– Як ви вважаєте, Трамп і далі буде витягати з капелюха, як фокусник, “зайчиків”? Типу – хімічна зброя, ще щось. Щоб лякати Путіна і примушувати його рухатись? Чи, навпаки, за певних обставин Путін знову стане партнером, з яким Трамп захоче мати справу?

– Ну от візьміть хоча б цей останній епізод. Щойно Трамп “натиснув” – і одразу з Москви прилетіла заява: “Ми готові до третього раунду переговорів”. Це ж все про стиль. Не стратегія, а гра. І чим далі, тим більше вона нагадує вульгарний театр із поганими акторами й заяложеним сценарієм.

– Але напередодні маємо найбільшу атаку дронів з РФ, а Луцьк знищували “Кинджалами”. Не дуже схоже, що Путін сприйняв слова Трампа та збирається пригальмувати.

– А це ще один доказ, пане Романе. Завжди так було. Щойно готуються якісь переговори чи зустрічі – одразу починається силовий тиск: обстріли, диверсії, провокації. Весь набір. Російська Федерація давно діє за цим сценарієм. Треба відключити “український режим мислення” – знаєте, той, де ми намагаємося аналізувати ситуацію через мораль, право і людяність. Це дикуни з фюрером-терористом на чолі. І намагатися до них застосовувати наші мірки, очікувати логіки чи хоч якоїсь пристойності – це просто обманювати себе наперед.

– Добре, тоді повернімося до Трампа. Чого все-таки чекати далі?

– По-перше, президент США вже встиг назвати заяви Путіна “нісенітницею”. Але за цією “нісенітницею” – цілком конкретні фрази, які Путін проголошував. Скажіть, ви коли-небудь чули від Трампа, Гегсета або навіть від Рубіо чітку відповідь на те, що Путін оголошує своєю метою усунення “першопричини”? Ніхто з них цього не коментує. А якби якийсь журналіст прямо запитав Трампа: “От Путін каже, що хоче усунути першопричину. Що він має на увазі?” – то, повірте, ми б почули або сльози, або сміх. А скоріше сміх крізь сльози. А якщо до цього додати ще формулювання про “законні інтереси територіальної цілісності Росії” чи “неділимість глобальної безпеки”, то стає очевидно, що ми маємо справу з дуже специфічними особами, з дуже специфічною командою. Ось чому я з самого початку говорив, що це інформаційна гра.

Якщо подивитися на провідні американські та британські медіа останніх тижнів – New York Post, Washington Post, Wall Street Journal, Financial Times, не кажучи вже про спеціалізовані – Foreign Affairs, Telegraph – усі вони били в одну точку – звернення до Трампа: “Вас, пане президенте, водять за ніс. Якщо не зміните позицію – програєте. Ви досягли успіху в одному, другому, третьому. Але маєте допомогти Україні, інакше отримаєте новий Афганістан”. І зверніть увагу: новий командувач силами НАТО в Європі й багато інших американських військових заявляють: “Україна може перемогти”. Ця теза буквально зашита в інформаційний простір. Але сам Трамп нічого не читає. Проте тиск формується – інформаційний, політичний, суспільний. І його команда, яка живе за проєктом 2025 як за інструкцією, все одно змушена рефлексувати. Бо суспільний настрій у США сьогодні точно не на користь Трампа.

Американський народ на боці України. І парадоксально, але за Байдена через медіакампанію Трампа підтримка України трохи падала. А зараз росте. І ось скоро республіканці почнуть висувати своїх кандидатів на праймериз. А до Конгресу і Сенату вибори вже за рік. І що? Багато хто з нинішніх сенаторів і конгресменів-республіканців уже заявили, що не йтимуть на переобрання. Бо розуміють: після Трампа шансів немає. Поведінка республіканців у Конгресі їх просто знищила. От вам і політична реальність. Додайте сюди ще Ілона Маска і його “партію” – ну все, повний букет.

– Що цікаво – серед виборців Республіканської партії більшість виступає за максимальний тиск на Росію. Це може вплинути на Трампа? Чи там винятково своє бачення світу і все?

– Може вплинути – і вже впливає. І це буде ще серйозніше. Бо американці хоч і своєрідні, але демократію засвоюють з молоком матері. І це завжди мало вплив. Такий, що навіть президенти добровільно йшли у відставку – розуміючи, що без підтримки суспільства ти не президент. Трамп нині має перевагу лише в одному сегменті – імміграційна політика. Там 1-2% плюса. Все інше сиплеться. Особливо після ухвалення його “великого й красивого закону”. Бо цей закон скасовує цілу низку програм – у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального захисту. А ще тисне на штати, щоб ті урізали власні соціальні ініціативи. Не кажучи вже про держслужбовців. У США давно не було такого, щоб люди масово виходили на захист працівників державного сектору. А зараз масові звільнення. Близько 200 тисяч людей пішли або були звільнені. Для такої країни це шок. Як видно, навіть республіканцям він не заходить.

– Щодо Маска з його новою партією. Він уже навіть оголосив плани: хоче взяти кілька місць у Палаті представників та Сенаті на майбутніх виборах через рік. Розпочав активно: ресурси в нього є, медійність – колосальна, тож розкрутити політичну силу у нього нібито не мало б бути проблемою. Але ж це Сполучені Штати, де двопартійна система має не просто політичну, а історичну основу. Наскільки, на вашу думку, він здатен не зруйнувати, але бодай змінити політичний ландшафт? Бо Трамп, звісно, вже заявив, що Маск “з’їхав з глузду”, ну як завжди. Але самого Маска це, схоже, не зупиняє – він атакує і дуже пожвавлює ситуацію.

– Ідея, що нова партія Маска зруйнує двопартійність, – це скоріше мрія, ніж сценарій. Ви слушно зауважили: у США традиція часто сильніша за формальне право. Там двопартійна модель – це вже не політичний інструмент, а культурний код. Максимум, на що здатна така партія, – це мімікрія. Історія Штатів знає випадки, коли конфедерати ставали республіканцями, демократи – республіканцями, і навпаки. Назви – це радше бренд, ніж ідеологія. І ними грали, як циган сонцем. Тому я і кажу: справжній прорив малоймовірний.

Так і Демпартія, і республіканці нині переживають внутрішню кризу. У них нема відповідей. Подивіться: здавалося б, демократи мали б очолити масштабні протести, які прокотилися країною. Але ні. Навіть коли Трамп відкрито атакував найбільший штат, вони відзначилися лише на рівні губернатора, не більше. Протести були колосальні – найбільші за останні роки. А лідери демократів? Не повели людей, не об’єднали. Демократична партія усунулася. Вона шоковані після поразок. І досі шукає відповідь, хто буде новим лідером.

– Виходить, така млявість демократів, як і токсичність Трампа, і відкривають для Маска вікно можливостей…

– Проблема в тому, що Америка поки не відчуває Ілона Маска як третю політичну силу. Якби він діяв, умовно, зсередини Демпартії – його б підтримали. І ліберали, і молоді, і навіть частина центристів пішли б за ним. Він починав, до речі, саме з лібералів. Потім був у Демпартії – мав короткий “роман” з Обамою, який швидко завершився. Потім з’явився біля Трампа. І ось тепер сам по собі. Але й це не дивно. Він завжди був “один у полі воїн”. І в політиці, і в бізнесі. Це фігура, яка не хоче бути співакціонером. Він – лідер. Причому самопризначений. Там, як кажуть, межа між генієм і клінічним випадком настільки тонка, що досі не зрозуміло, де саме проходить лінія. Саме це поки і лякає виборців.