Покровськ повторить долю Авдіївки? Чому місто на межі і що треба терміново зробити. Інтерв’ю з Симорозом

Російська окупаційна армія зосередила на Покровському напрямку величезне угруповання чисельністю 110 тисяч, але, попри кількісну перевагу, ворог не кидає свої сили на лобові атаки, а віддає перевагу фланговим ударам. Суто теоретично сторона, яка обороняється, повинна мати утричі чи навіть уп’ятеро менше сил, аби вистояти. Отже, 40-тисячного українського угруповання мало б вистачити для ефективної оборони.

Проте варто зважати на низку інших об’єктивних факторів, а вони такі: ворог постійно проводить ротацію, а тому має “свіжі” сили. На цій ділянці фронту він має перевагу в артилерії і БПЛА, зокрема у FPV-дронах. Натомість підрозділи Сил оборони недоукомплектовані та не ротуються. Якщо ж говорити про стан оборонних фортифікацій у самому Покровську, то, на жаль, було втрачено дорогоцінний час для укріплення оборони міста. У ситуації, що склалася, вищому військово-політичному керівництву України необхідно передусім зосередитися на питаннях мобілізації, доукомплектування підрозділів та покращенні управління військами.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.

– За інформацією, яку озвучив генерал Сирський, армія окупанта в Україні щомісяця зростає приблизно на 9 тисяч осіб. За його оцінками, до кінця року росіяни хочуть сформувати 10 нових дивізій, дві вже сформовано. “Тому не маємо іншого вибору, як продовжувати заходи мобілізації, поліпшувати бойову підготовку, посилювати безпілотну компоненту наших військ”, – сказав він. За словами Сирського, серпень також буде важким. Як ви думаєте, внаслідок чого відбувається таке суттєве поповнення окупаційної армії? Чи це стеля, чи це тимчасове явище? Чи усі задачі можна виконати “м’ясними штурмами”?

– Щодо цифр, ми насправді бачимо передумови, які впроваджуються в Росії, російською владою, російським режимом. Це і мобілізаційна система, яка працює ефективніше, ніж українська, це і сувора відповідальність за ухилення від мобілізації, і досить серйозна фінансова мотивація за укладання контракту, за участь у бойових діях. Ці виплати не співмірні з українськими. Суми складають десятки тисяч доларів просто за укладання контракту, і це не рахуючи так званих бойових виплат тощо.

Так само вони вміють працювати з різноманітними групами, зокрема, етнічними з-поміж тих, хто нелегально працює на території Росії. Міграційні органи схиляють їх до укладання контрактів. Відбувається вербування по всій території Росії й за кордоном. Це і робота з особами, які засуджені за вчинення злочинів, їм пропонують амністію за участь у бойових діях. Отже, у них налагоджена система.

Так, цей механізм некоректно порівнювати з українським, тому що він великою мірою тоталітарний. Сказати, що українська пропаганда потужно працює у інформаційному полі Росії, щоб зривати мобілізацію, також не можна. Тому ці передумови цілком зрозумілі.

Що стосується “м’ясних штурмів”, то безперечно, не всі питання можна вирішувати ними, хоча Бахмут, Маріуполь, Авдіївка свідчать про протилежне, особливо Бахмутська операція. Але зараз ми бачимо, що ворог адаптується. Вже не можна говорити, що він пускає свої підрозділи лише на “м’ясні штурми”. Якщо ми подивимося на мапу бойових дій, то стає очевидним, що ворог діє досить підготовлено і правильно з тактичного погляду.

Якщо ми поглянемо на найінтенсивніший напрямок фронту, на Покровський, то можна побачити, що немає лобових штурмових дій. Ворог вдається до ударів по флангах. Ми це бачимо в Піщаному, в Шевченковому. І, на жаль, є успіхи в межах Родинського і Красного Лиману. Це все флангові удари. Отже, некоректно говорити, що вони воюють лише кількістю.

Це передусім повністю сформовані підрозділи, які не мають дефіциту, які мають резерви, і, як наслідок, вони проводять регулярні ротації з лінії бойового зіткнення. Їхні підрозділи можуть бути свіжими, чого не вистачає нашим підрозділам, адже свіжість впливає на результат на полі бою. На жаль, наші війська виснажені, вони не мають регулярних ротацій з лінії бойового зіткнення, з зони бойових дій. Більшість підрозділів у нас не повністю укомплектовані. У цьому полягає кардинальна різниця, про яку говорить пан Сирський.

Але питання в тому, чому главком Сирський просто коментує цю історію про мобілізацію в Росії, говорить про те, що у нас будуть складні періоди, але нічого не каже, що коїться з нашими Сухопутними військами, з нашою піхотою загалом. Де реакція, де розуміння того, що у нас не вистачає людей? Про це треба говорити зараз.

Тому що неукомплектовані підрозділи – це послаблення боєздатності і, як наслідок, невдачі на полі бою. І про це главком має говорити публічно та вищому військово-політичному керівництву. Вся країна має розуміти, що у нас є дефіцит, який треба закривати, що треба підіймати мотивацію військовослужбовців, у тому числі завдяки фінансовому, грошовому забезпеченню, соціальній підтримці. І думати, що ми будемо робити далі з мобілізаційними процесами.

Єдиний шлях, який теоретично можуть сприйняти люди в такій страшній війні, – це коли в нас у суспільстві не буде розділення за класовою приналежністю, адже наразі війну поділили класово. Воювати має той, хто бідний, хто не має достатньо коштів. Натомість ті, хто має великі зарплати, хто має гроші, можуть відкупитися від мобілізації законно, легально. Ця класова нерівність несе за собою дуже великі наслідки, адже це банально несправедливо. Наявність у “золотої молоді”, у їхніх батьків грошей не мала б нічого вирішувати. Війна насправді мала б бути для всіх верств населення, якщо ми хочемо, щоб у суспільстві сприймалися мобілізаційні процеси. Як на мене, це велика проблема.

– Ви згадали про Покровський напрямок. Дійсно, навіть за словами генерала Сирського, ситуація наразі там загрозлива. За його оцінками, зараз там перебуває вороже угруповання чисельністю близько 110 тисяч особового складу. Раніше ви сказали про те, що ворог, попри таку величезну кількість живої сили, не вдається до лобових атак. Він діє із флангів. Але військова наука говорить про те, що сторона, яка наступає, має витрачати у 3-5 разів більше сил, аніж сторона, що обороняється. Чи означає це, що нам на Покровському напрямку достатньо, скажімо, 30-40 тисяч нашого особового складу для того, аби не допустити замкнення цього кільця, утворення котла?

– Загалом, за класикою те, про що говорить підручник, абсолютно правильно. Але тут дуже багато нюансів. По-перше, війна не стоїть на одному місці. І тут некоректно просто рахувати піхоту. Дуже велику роль відіграє також артилерія. Ще більшу роль наразі відіграють засоби безпілотних літальних систем, ударні БПЛА, за якими ворог має перевагу на цьому напрямку, і це також треба враховувати.

Плюс наші підрозділи недоукомплектовані. Скільки б їх не було, вони повинні бути повністю укомплектованими й мати резерви. Має відбуватися регулярна ротація. Тоді можна говорити про активну оборону і про якусь оборону загалом. Якщо це буде 40 тисяч розкиданих військ, недоукомплектованих, які не мають можливості ротації, то просування ворога просто буде трошки повільніше, але воно все одно буде. Наслідок для Сил оборони буде невтішним.

Тут пан Сирський має реагувати. “Ситуація загрозлива”. Доброго ранку, ми ж про це не знали. А що робити будемо? Ми знову відступаємо по флангах, бо знову вони не були укріплені. У нас знову територія виявилася не підготовленою, не замінованою, не облаштованою фортифікаціями. Це “привіт” військово-цивільній адміністрації. Ми пригадуємо, який хаос панував у Покровській агломерації, коли там дерева пиляли, клумби поливали, займалися усім чим завгодно, коли ще можна було цим займатися, коли ще не було прямих обстрілів, коли ще FPV-дрони не літали по Покровську.

Зараз вже, вибачте, пізно облаштовувати в Покровську, в Мирнограді фортифікаційні споруди, бо будівельна техніка буде в зоні ураження. Тут вже воювати треба на тому, що є. І, на жаль, цей рівень підготовки залишає бажати кращого. Але хочеться почути від головкома чітке розуміння, як ми будемо обороняти цю територію, якими силами, якими засобами, що нам для цього потрібно.

Але я зараз дивлюсь на мапу бойових дій, і це дуже нагадує мені Авдіївку. Це безладне управління військами, на жаль.