Найпотужніша зброя України – це солдати, які відмовляються здаватися, – WSJ

Найпотужніша зброя України у війні – це не дрони чи ракети, а солдати, які відмовляються здаватися. Тисячі військових, які вступили до лав збройних сил у перші дні війни, як і раніше, перебувають на передовій і воюють уже понад чотири роки.

Як пише The Wall Street Journal, хоча Україна зазнає труднощів із набором та утриманням бійців, її армія зберегла ядро загартованих солдатів, які продовжували битися протягом усієї війни, дивуючи своєю стійкістю навіть закордонних критиків. І це починає приносити свої плоди, оскільки з’являються ознаки того, що хід війни починає змінюватися.

"Ми відчуваємо різницю", – каже молодший лейтенант Ігор Візіренко. – "Я вважаю, що це лише початок пекельного літа для росіян – літа, яке вони запам’ятають".

Візіренко зазначив, що його дружина Юлія та дві доньки, 3 і 7 років, залишаються для нього головним джерелом натхнення, яке спонукає його залишатися на полі бою.

Товариські стосунки з іншими солдатами в підрозділі – також один із найважливіших чинників, що підтримують його волю до боротьби.

"Ми були разом усі чотири роки, і в хороші, і в погані моменти", – каже 49-річний сержант із позивним "Вельдер".

Бійці зазначають, що найважчим на війні стала втрата близьких товаришів.

У жовтні 2023 року молодший сержант на прізвисько Манюня зробив татуювання з автоматом Калашникова на передпліччі побратима. Кілька днів по тому цей чоловік загинув у бою. "Лише кілька днів тому я сидів поруч із ним, робив це татуювання, і раптом його не стало", – сказав він. Після цього він не робив татуювань три місяці.

Візіренко каже, що не пам’ятає, скільки смертей він бачив.

"Скільки яблук ви з’їли за своє життя?" – запитав він.

Щоб уберегти свою сім’ю від травми війни, він не розповідає їм про багато з того, що бачив. Однак він не домагається звільнення за станом здоров’я, незважаючи на поранення.

"Моя позиція проста: я втомився, але ми маємо це закінчити", – сказав він.

Один із способів, яким солдати справляються з труднощами, – це думати про те, що вони робитимуть після закінчення війни. У якийсь момент товариш Візіренко, Вельдер, попросив свою дружину закрити очі й вказати на якесь місце на карті України. Вона вказала на місце в районі Полтави, і він купив там нерухомість на час після війни.

Манюня каже, що хоче відкрити тату-салон. "Я просто хочу мирного, нормального життя, мати дітей, – сказав він. – І відпочити".