Попри безпрецедентні санкції, розрив з Заходом, проблеми в економіці та важкі втрати на фронті, Кремль зберіг загальну стабільність в Росії та уникнув повної міжнародної ізоляції. Це надихає Володимир Путіна на продовження війни через переконання, що він все ще може перемогти. Про це у гостьовій колонці для The New York Times пише політична дослідниця Ганна Нотте, авторка книги про глобальну кампанію Володимира Путіна проти Заходу.
Нотте нагадує, що після вторгнення в Україну у 2022 році багато хто очікував перетворення Росії на державу-ізгоя. Однак, як йдеться у публікації, Кремль швидко зрозумів, що війна буде затяжною, і почав активно зміцнювати позиції в країнах так званого глобального Півдня. Багато держав не захотіли обирати між Росією та Заходом, що дозволило Москві зберегти міжнародні зв’язки попри санкційний тиск.
Щоб дослідити причини такої стійкості, Нотте відвідала понад десяток країн, спілкувалася з політиками, прихильниками Росії та росіянами, які просувають інтереси Кремля. За її висновком, Москва постійно адаптується до нових умов, а західна стратегія ізоляції не дала очікуваного результату.
Одним із ключових прикладів авторка називає Об’єднані Арабські Емірати. За її словами, після початку війни Дубай став важливим центром російської економічної діяльності: туди переїжджав російський бізнес, через країну здійснювалися поставки товарів, а також проводилися фінансові операції в обхід доларової системи. Це, пише дослідниця, допомогло Росії частково нейтралізувати наслідки санкцій.
Також Нотте розповідає про інформаційні кампанії Кремля в Африці та дипломатичну роботу Росії в міжнародних організаціях. За її словами, Москва активно використовує антиколоніальні настрої, а також такі майданчики, як БРІКС, щоб демонструвати власний вплив і залучати союзників.
Водночас авторка наголошує, що підтримка Росії у світі не є однорідною. У Південній Африці вона пов’язана з історичною пам’яттю про підтримку СРСР під час боротьби з апартеїдом, тоді як в інших країнах політичні сили співпрацюють із Москвою насамперед із прагматичних міркувань.
Разом із тим, під час своїх подорожей Нотте побачила й ознаки поступового ослаблення російського впливу. В Казахстані зростають настрої щодо необхідності дистанціюватися від Росії, а у Вірменії багато людей сприйняли бездіяльність Москви під час подій у Карабаху як зраду союзницьких зобов’язань.
РекламаНа думку авторки, попри успіхи Кремля у пошуку партнерів, "глобальна сила Росії поступово слабшає". Особливо помітним це стало після падіння режиму Башара Асада в Сирії, якого Москва десятиліттями підтримувала.
Однак війна в Україні залишається визначальним фактором для міжнародного становища Росії. Як зазначає Нотте, Володимир Путін переконаний, що результат конфлікту визначить майбутню роль його країни у світі, і він досі вірить у можливість геополітичної перемоги.
"Що б не робив Захід, Росія не поступиться. (...) Попри всі ризики війни, Путін зробив ставку на те, що переживе Захід. У світі, де, здається, є невичерпне джерело шанувальників і прихильників, а також незліченна кількість посередників і сприяльників, його ставка може окупитися", - резюмує аналітикиня.
Війна в Україні: стратегічний вимір
Як писав УНІАН, Україна перехопила ініціативу на фронті, демонструючи перевагу у сфері безпілотників та повернувши сотні квадратних кілометрів території. Водночас ключовими потребами залишаються негайне постачання ракет Patriot, жорсткіший контроль за санкціями проти Росії та збереження американської розвідувальної підтримки.
Також ми розповідали, що Кремль більше не розглядає можливість повернення Україні окупованих районів Сумщини та Харківщини. Путін прагне силою встановити контроль над усією Донецькою областю і вийти на мирні переговори лише після досягнення цієї мети.
Джерело: УНІАН