США зараз на межі спалаху з непередбачуваними наслідками, але Трамп не зверне, і це лякає. Інтерв’ю з Безсмертним

Саміт G7, який має відбутися 15-17 червня в Канаді, відбуватиметься на тлі ознак згасання політичної та економічної ролі “клубу багатих”. Зараз країни G7 становлять менше ніж 30% світового ВВП і близько 10% населення, а єдності дедалі менше. За останні місяці виник майже відкритий розкол між США (в особі американського президента Дональда Трампа) та союзниками. Та все ж західні лідери вважають, що майбутній саміт може стати для Трампа потенційним моментом зайняти більш рішучішу позицію щодо війни після тижнів його вагань щодо підтримки України.

На цьому тлі Єврокомісія вже запропонувала G7 знизити стелю цін на нафту з $60 до $45 за барель і вимагатиме її дотримання, заявила президентка Єврокомісії фон дер Ляєн. Двома основними пунктами 18-го пакету санкцій Євросоюзу проти Росії стануть спроба обмежити її нафтодоларові доходи та не допустити відновлення роботи “Північних потоків”. Єврокомісія також намагатиметься захистити від можливих позовів з боку Москви Бельгію, де заморожено 190 млрд євро російських валют. Та найімовірніше, що на ЄС чекає важка битва за ухвалення нового пакету санкцій проти РФ, адже його ухвалення вимагає підтримки всіх 27 країн ЄС і, швидше за все, президента Дональда Трампа.

Власне, американському президентові зараз ніби й не до самітів, адже в країні спалахнули акції проти міграційної політики Білого дому. Дональд Трамп відправив кілька тисяч бійців Нацгвардії до Каліфорнії, аби вгамувати протестувальників, а потім ще й морських піхотинців, що стало безпрецедентним моментом. Губернатор Каліфорнії демократ Гевін Ньюсом подав до суду на Дональда Трампа, Пентагон та міністра оборони Піта Гегсета за дії, які суперечать суверенітету штату та конституції країни. Загалом ситуація продовжує розпалюватися, і в США вже понад десяток міст охоплені протестами проти дій імміграційної та митної поліції, а у Лос-Анджелесі запровадили навіть комендантську годину. Зазначається, що на сьогодні через протести проти міграційної політики Трампа в Лос-Анджелесі перебуває більше американських військ, ніж в Іраку та Сирії – 4,8 тис. солдатів і морських піхотинців проти 2,5 тис. військовослужбовців в Іраку та 1,5 тис. у Сирії.

Заворушення – перший серйозний внутрішньополітичний виклик для Дональда Трампа, цвяхом передвиборної кампанії якого стала боротьба з нелегальною міграцією. З депортаціями нелегалів у його адміністрації зовсім нічого не виходить, хоча починалося все з великою помпою. Ейфорія від кампанії під назвою “зараз ми швидко спіймаємо всіх і вишлемо їх додому” швидко пройшла, а гра в силу веде до руйнування країни.

Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань у ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Саміт G7, який має відбутися 15–17 червня в Канаді, відбудеться на тлі значного зменшення єдності західного світу. Це все ще вагома подія, від якої можна очікувати чогось важливого? Чи вже ні – з огляду на майже відкритий розкол між США (в особі Трампа) та західними союзниками? Трамп підтвердив свою участь в останню мить, а перед тим пропонував Канаді… стати 51-м штатом США. Як зазначається, незважаючи на все це, західні лідери сподіваються, що саміт у Канаді може стати для нього шансом змінити свою позицію щодо війни в Україні після тижнів його вагань.

– Знаєте, я б поділив усі ці структури – і G7, і G20, і ООН, і НАТО – на два типи. Це як із автомобілем: поламаний, але ще якось їде — бо водій вправний, правила знає і аварійку вмикає. Наприклад, Рада Безпеки ООН – усе, вона вже не їде. Взагалі. Там поломки такі, що не підлягають ремонту. А от G7 інша річ. Вона створювалася для координації фінансових, економічних, фіскальних політик. Згодом стала трохи більше політичною. Але з часом цю функцію перебрала на себе G20. Та “поломка” у G7 таки є. І вона має ім’я – Дональд Трамп. Але, на відміну від ООН, G7 усе ще рухається. Іноді криво, із деренчанням, але їде. Вона все ще спроможна ухвалювати серйозні рішення: у сфері фінансів, митної політики, фіскальної координації. Декларації, які ухвалюються, – так, вони не є юридично зобов’язувальними. Але їх зазвичай виконують заради спільного блага. Саме цей принцип – “спільного блага” – і зруйнував Трамп. З його появою G7 фактично перетворилася на “шістку плюс перешкода”. Шістка ще здатна формулювати й погоджувати рішення, але… Біда, пане Романе, у тому, що США – гегемон. Лідер. Особливо в економічній сфері. І коли саме цей лідер поломаний, світ уже не здатен поступально розвиватися.

Поява Трампа ще в його першу каденцію запустила регрес. Падіння темпів зростання ВВП стало першим дзвіночком. Особливо сильно це вдарило по країнах, що розвиваються, по так званому Глобальному Півдню. До Трампа людство поступово зменшувало рівень злиднів. Після цього маємо зворотну динаміку. Злидні ростуть. І все це на тлі війни, міграційної кризи, санкційної політики. Боротьба з міграцією? Насправді вона тільки підштовхує ще більше мігрантів. G7 мала б ухвалювати рішення щодо цих питань, але не з Трампом за столом.

– А як щодо питань стосовно України? Адже зараз він фактично грає у фарватері Путіна. Закриває очі на обстріли та ігнор Кремля, каже: “розбирайтеся самі”. Путін все зрозумів і ще більше тисне, бомбардує, а Трамп мовчить. Посилення санкцій немає. Для нього все це “більш-менш нормально”?

– Трамп із цієї ситуації вже нікуди не дінеться. У нього немає “заднього ходу”. Все, що він говорить – це просто слова. І не варто на них особливо реагувати. Бо ситуаційно діє не Трамп, а Сполучені Штати як система. Америка з цього конфлікту не вийде.

Тепер щодо України. Що робити нам? А я скажу: не лише нам, а й Європі. Україна й Європа мають бути якнайтісніше пов’язані. Нарощувати оборонно-промисловий, безпековий потенціал. Європа мусить позбутися агентів Путіна і Трампа. Орбан, Фіцо – не просто токсичні фігури. Це відверті диверсанти. Вони не реформують Європу. Вони її знищують. І Навроцький туди ж. Уже чутно з риторики. Але є нюанс – у Польщі він не матиме такої свободи дій. Поляки інші. Не дадуть зруйнувати систему. З Орбаном ситуація складніша. Все залежить від виборів. З Фіцо легше. На нього вже тисне навіть власне оточення. Та попри все, Україна і Європа мають стати єдиним фронтом. Питання №1 – безпека. Маємо створювати відповідні безпекові структури всередині ЄС. А щодо Трампа, то так, можна його періодично розглядати як ситуативного ресурсного партнера. Але стратегічним союзником він не є. І не буде.

– Якщо вже згадали Канаду, то хотілося б почути вашу думку. Наскільки реалістичним виглядає сценарій, за якого Канада, умовно, стає частиною Європейського Союзу?

– Це цікаве питання, і тут важливо враховувати кілька речей: історичну тяглість, культурну близькість Канади до Європи, її безпекові потреби. Прем’єр-міністр Марк Карні цілком прямо заявляє, що Канада має збільшити оборонні витрати, наростити кількість військ, активізувати співпрацю з Європою. І це логічно – Канада ж бо частина Британської Співдружності. І саме ця тяглість, разом із кризою довіри до НАТО, може стати фундаментом для формалізації глибшого зближення. Можливо, й до інституційного союзу з ЄС. Якщо НАТО дійсно захитається, а ймовірність цього нині зовсім не нульова, Європейський Союз разом із Канадою цілком може почати формувати альтернативну систему колективної безпеки. Зокрема, спільні збройні сили. На мою думку, саме так усе й розгортатиметься. Але не як превентивний крок, а як відповідь на кризу в Альянсі. Канада при цьому зважуватиме обидва вектори – і економічні відносини зі США, і партнерство з Європою. Бо і те, і те є критично важливим і для її економіки, і для гарантій безпеки.

– Ще один важливий саміт, який на нас чекає, – саміт НАТО у Нідерландах з 24 по 26 червня. Bloomberg уже опублікував проєкт декларації – і там чимало тривожних сигналів. Росію названо “загрозою” євроатлантичної безпеки – згідно з попереднім проєктом декларації саміту НАТО, з яким ознайомився Bloomberg. Однак у документі не йдеться про визнання Росії агресором у війні проти України. З тексту також зникли згадки про можливий вступ України до Альянсу, на відміну від попередніх самітів, де це питання звучало чітко. Обіцянка надати Україні $40 мільярдів, озвучена рік тому, також не включена до проєкту. Загалом усе це спосіб уникнути відкритих розбіжностей між Дональдом Трампом та союзниками?

– Рішення про допомогу Україні схвалювалось не НАТО, а країнами G7 – і воно чинне. Його не скасовано. Механізми працюють. А отже, прибутки з заморожених російських активів у західних банках таки будуть спрямовані на підтримку України – передусім на закупівлю зброї. Це не декларація – це запущений процес.

Щодо членства у НАТО, то рішення, ухвалені на Вільнюському та майбутньому Вашингтонському самітах, залишаються чинними. Україна перебуває на безповоротному шляху до Альянсу, як влучно зазначив Марк Рютте. Це не прорив, але це чітка стратегічна рамка.

Що стосується нинішнього саміту, то це скоріше компроміс особисто з Трампом. Для того щоб всі змогли опинитися за одним столом на саміті й не розсварити Альянс остаточно. Трамп не розуміє значення України для системної безпеки. І, правду кажучи, він не здатен це осягнути. Тому на цьому етапі рішення не стільки про стратегічну інтеграцію, скільки про утримання статусу-кво – щоб дочекатися кращих політичних часів у США.

Тепер ширше. Функціонування НАТО не зупиняється. Підрозділи, які займаються логістикою, моніторингом, оціночними функціями, – працюють. Вони навіть посилюють свої позиції. І тут усе залежатиме від того, що ухвалить саміт G7 у Канаді та саміт НАТО в Гаазі. Бо вже на наступний день, 26-го червня, стартує саміт лідерів Євроради. І якщо НАТО дасть задню, саме ЄС візьме на себе ініціативу. Там уже проговорюються варіанти створення автономної системи оборони. Це розуміють усі. Європа дозріває до того, щоб самостійно відповідати за свою безпеку. Тому так, формулювання в деклараціях пом’якшилися – це ви слушно підмітили. Але по суті поки що жодної зміни.

– На цьому тлі ми маємо чергову “балаканину” з Москви. Рябков, заступник міністра закордонних справ РФ, заявляє: виведіть НАТО зі Східної Європи. Мовляв, цей процес, “як нам пообіцяли американці“, уже почався чи от-от почнеться. За його словами, “експансія Північноатлантичного альянсу стала однією з “першопричин принципових протиріч” між Росією та США у питаннях безпеки“. Він додав, що скорочення контингенту НАТО в Східній Європі “пішло на користь безпеки всього континенту”, також НАТО потрібно вивести свої війська з країн Балтійського регіону, і нагадав, що аналогічні вимоги Москва вже висувала в кінці 2021 року за кілька місяців до вторгнення в Україну. І все б нічого, але ж пам’ятаєте заяву спецпредставника Трампа – Кіта Келлога, який фактично озвучив позицію президента США? Американці, мовляв, “розуміють російське занепокоєння” і готові внести це питання до потенційної угоди про завершення війни в Україні.

– Якщо вже говорити про “першопричини”, то справа не лише в Балтії. Росія наполягає на поверненні НАТО до кордонів 1991 року. Йдеться не про 1997 чи 1999, коли до Альянсу приєдналася низка країн Центральної Європи. Ні, вони мають на увазі східний кордон ФРН і НДР. Бо, згідно з угодою про об’єднання Німеччини, територія колишньої НДР увійшла до складу ФРН, отже, стала частиною НАТО, але війська НАТО там не мали базуватись. І це треба пам’ятати. Виведення американських військ із Балтії, Румунії та інших країн – катастрофа. І це чудово розуміють усі. Саме тому, якщо ви помітили, у цих регіонах збільшується контингент – тепер уже німецьких і французьких військ. Європа готується до того, що Трамп може ухвалити непередбачувані рішення. Нещодавнє інтерв’ю президента Литви, заяви нового румунського президента під час візиту на базу НАТО, присутність французьких військ у Литві, іспанських – у Румунії, все це свідчить про одне: Європа не спить. Вона готується. Більше того, у цих країнах ухвалені рішення про створення національних дивізій оборони. У кількох відновлено загальну військову повинність. Тобто робота йде системна. Чи може статися, що США справді виведуть війська? Я вже сказав: не довіряю заявам Трампа.

– Переходимо до санкцій. Двома основними пунктами 18-го пакету Євросоюзу проти Росії стануть спроба обмежити її нафтодоларові доходи та не допустити відновлення роботи “Північних потоків”. Єврокомісія також намагатиметься захистити від можливих позовів з боку Москви Бельгію, де заморожено 190 млрд євро російських валют. Єврокомісія запропонувала G7 знизити стелю цін на нафту з $60 до $45 за барель і вимагатиме її дотримання, заявила президентка Єврокомісії фон дер Ляєн. Але ж Білий дім скептично ставиться до цього кроку, а без Штатів все це може не спрацювати так, як треба. Про це каже і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: “нові обмежувальні заходи виявляться недостатньо дієвими без активної участі США“. На ЄС чекає важка битва за ухвалення 18-го пакету санкцій проти Росії?

– Щодо 17-го й 18-го пакетів санкцій, то дійсно, без участі США вони серйозно втрачають у вазі. Ці два пакети можуть бути взаємодоповнювальними, але для реального ефекту потрібна спільна реалізація. А от тут і починаються проблеми. Перша – це “дірки” в самих санкціях. У кожному пакеті є винятки. І це не шпарина, а справжнє ворота, через які втягують цілого “верблюда” – подвійні технології, компоненти озброєння, імпорт в РФ – усе це туди проходить.

Друга проблема – відсутність дисципліни. Навіть деякі члени НАТО, як-от Туреччина чи Угорщина, санкції просто ігнорують. І якщо США не підключаться до реалізації 18-го пакету, то половина його механізмів просто не працюватиме. Фінансові потоки, оборудки з енергоресурсами, з ядерною галуззю – все це легко оминатиме європейські заборони через американські механізми. І саме тому ЄС наполягає: США мають стати ключовим учасником 18-го пакету. Якщо Конгрес усе ж ухвалить закон про вторинні санкції щодо країн, які співпрацюють з РФ (Китай, Індія, Туреччина) – серйозно посилить європейський пакет. Але будьмо чесними: яка ймовірність, що США накладуть санкції на Китай чи Індію? Мізерна. То навіщо город городити, якщо з нього не буде врожаю? Краще вже підтримати європейський пакет повністю, забезпечити контроль за його виконанням і без жодних “винятків”.

– США все-таки приєднаються до 18-го пакету?

– Пакет все одно буде реалізований – із США чи без. Чому? Видобуток нафти, особливо у США, зростає. Попит падає. Ціна йде вниз. Санкції, які обмежують участь російської нафти на ринку, утримують баланс. ЄС фактично грає на стабільність. Адміністративні механізми – як-от встановлення стелі цін (45 або 30 доларів за барель, як хотіла Україна) – це не ринок. Це регуляція. Ринок же зараз тримає десь на рівні 50–60 доларів, але тенденція до падіння очевидна. І тут три ключові чинники: зростання видобутку, відкат від “зеленої” енергетики назад до традиційної і спад бізнес-активності через протекціоністську політику Трампа. І, звісно, санкції, якщо працюватимуть, – теж тиснутимуть на зменшення ціни.

– Перейдімо до найгарячішої теми всередині Сполучених Штатів – масових протестів проти міграційної політики Білого дому. Точніше, проти політики Дональда Трампа. Заворушення – перший серйозний внутрішньополітичний виклик для Трампа, цвяхом передвиборної кампанії якого стала боротьба з нелегальною міграцією. З депортаціями нелегалів у його адміністрації зовсім нічого не виходить, хоча починалося все із великою помпою. Ейфорія від кампанії під назвою “зараз ми швидко спіймаємо всіх нелегалів і вишлемо їх додому” швидко минула, а гра у силу призводить до руйнування спокою у країні.

– Тут важливо зрозуміти, чому Трамп пішов цим шляхом. Він отримав фіаско в зовнішній політиці, провалився з митами й тарифами, і йому терміново був потрібен рятівний маневр. Єдина тема, яка могла його витягнути, – імміграція. І треба визнати: настрої, які він експлуатує, справді є у американському суспільстві. Причому розкол десь 50 на 50: одні підтримують жорсткі дії проти іммігрантів, а інші виступають за дотримання міжнародного гуманітарного права, внутрішнього законодавства і збереження статус-кво. От на цьому фронті й точиться головна боротьба.

Недарма низка аналітиків уже говорять про ризик “іммігрантської революції”, яка може скотитися до громадянського конфлікту. Бо суспільство поділене практично навпіл. Подивіться, як географія протестів зміщується: спочатку Каліфорнія – Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Сакраменто. А тепер уже Техас, Флорида – штати з найбільшою кількістю іммігрантів. Та й мегаполіси – це ж теж іммігрантська Америка. Ситуація очевидно йде на загострення. Чи є варіанти пом’якшити її? Є. Але лише за умови, що питання розглядатиметься в Конгресі. Там, у форматі діалогу між республіканцями й демократами, ще можна знайти компроміс. Бо імміграційна політика нині розколює Америку не лише за етнічним принципом, а й політично: демократи проти республіканців, Штати – один проти одного. Це вже системна тріщина. Але є одна проблема – Дональд Трамп. Його фігура блокує можливість конструктивного рішення. Адже це не стихійний протест, який виник десь у Лос-Анджелесі – це організована схема, створена Стівеном Міллером, ідеологом трампівської міграційної політики. Усе було сплановано: провокації з боку міграційної поліції, конфлікти у ключових містах, інфільтрація протестів провокаторами.

Я добре розумію механіку протестної технології. Коли акція організована, то ніхто не палить машини й не грабує магазини. Якщо з’являється мародерство – значить, включилися провокатори. Їхня мета – максимально радикалізувати обидві сторони. І за цим, без перебільшення, стоїть особисто Міллер. Він координує цей сценарій, підкидає температуру і поліції, і протестувальникам. Поява Національної гвардії – вже частина сценарію. Хоча, зверніть увагу, на той момент не було жодних реальних підстав для її введення.

– Тобто представники Трампа самі цю ситуацію створили, щоб потім її погасити – і оголосити його рятівником нації?

– Саме так. Уся логіка дій вказує на це. Але є одне “але”. Введення Нацгвардії — це ще куди не йшло. Але коли заходить мова про використання регулярних військ, морської піхоти – це вже червона лінія. Такого у США не може бути в принципі. Це антиконституційно. Тим часом заворушення ширяться: на сусідні штати, на нові мегаполіси. І далі ситуація буде лише загострюватися. Треба ж розуміти людський фактор. Ситуація невдовзі перетече в кримінальну фазу: погроми, пограбування, насильство. Якщо це не зупинити зараз – буде катастрофа, і це лякає. І головне питання: хто переможе – Америка чи Дональд Трамп? Бо якщо ситуацію візьме під контроль Конгрес – її ще можна стабілізувати. Але якщо й далі керуватимуть Міллер і Трамп – це пряма дорога в хаос. І це вже очевидно всім, хто не втратив відчуття реальності. Це спонтанні, емоційні рішення без аналізу наслідків. Вони не спираються на дані, не передбачають жодної системної стратегії. І в результаті нова точка вибуху. Цього разу вже не за океаном, а просто в себе вдома.