“За одну ніч захопили чотирьох “язиків”. Історії командира загону ССО “Жендоса”
Він із тих командирів, які пройшли за час війни всі етапи – від рядового санінструктора до командира загону Сил спеціальних операцій. В ексклюзивному інтерв’ю капітан із позивним “Жендос” розповів про нічні виходи “рейнджерів” із захопленням полонених, унікальну операцію під час протистояння з підрозділом КНДР і про те, як FPV-дрони змінюють правила гри на фронті.
– “Жендос”. Звідки таке псевдо?
– З дитинства. Коли в 2015-му прийшли з хлопцями поповнювати 8-й полк спецпризначення, почали обирати позивні. У когось пішли в хід тваринки – вовки, собаки, а я вирішив нічого не вигадувати, а закріпити за собою у війську дворове прізвисько, власне, від мого імені – Женя.
– Яким було ваше рішення приєднатися до війська? Це був поступовий шлях чи якийсь конкретний поштовх?
– До лав ЗСУ я пристав у 2015 році, під час АТО. Та я б і раніше пішов, але мав позакривати всі питання зі здобуттям освіти. Після Чернігівського юридичного коледжу навчався в Луганському національному університеті імені Шевченка, отримав диплом за спеціальністю “психологія” і наступного дня після останнього екзамену поїхав у підрозділ. Контракт підписав у символічну дату – 1 вересня. Так би мовити, відкрив новий навчальний рік. Чому “вісімка”? Тут нічого дивного. З 1991 року я мешкав в Ізяславі на Хмельниччині, а в тих краях ця частина завжди була в авторитеті.
Зарахували на посаду санінструктора. Випереджаючи ваше наступне питання, одразу скажу: хотів служити тільки в бойовій групі, а там інших вакансій не було. Утім, за місяць мене перевели на посаду розвідника. У Силах спеціальних операцій – з моменту їх офіційного створення в 2016 році. За цей час пройшов усі, як то кажуть, щаблі: командир відділення, головний сержант роти, інструктор з розвідки, заступник командира групи, командир групи, начальник штабу загону, командир загону. У 6-й полк “Рейнджер” перейшов навесні минулого року, ледве не в перший день його формування.
– Якою є специфіка роботи вашого загону?
– Виконуємо ті завдання, які в класичному розумінні називають “спеціальними діями”. Нас залучають там, де потрібно працювати швидко і результативно. Це можуть бути виходи в тил ворога, операції в лісосмугах, пошук і знищення ДРГ, робота на випередження, ретельно сплановані засідки.
Один з наших основних напрямків – нічна робота. Ми добре натреновані діяти в повній темряві. Вміємо орієнтуватися, рухатися тихо, злагоджено, використовуємо тепловізори, нічники – для нас це звична справа. Ну і дрони, звичайно, вони – наш незамінний атрибут.
Ще один важливий профіль – інженерія. Це і встановлення мінно-вибухових загороджень, і пророблення проходів, і робота з підривами. Часто виходимо безпосередньо на ворожі позиції. Щось на кшталт схеми “зайти, зробити справу й відійти”. Або, якщо треба, тримати позицію.
Полонені – це теж частина нашої роботи. Для того, щоб, як то кажуть, із перших уст отримати свіжу і точну інформацію…
– Розкажіть, будь ласка, про якийсь особливий випадок із тих, коли брали “язиків”.
– Не так давно на одному з напрямків сталася знакова історія. У результаті наших активних дій піхотний підрозділ противника втратив цілісність і був розпорошений в лісосмузі та глибокому урочищі. Отримали завдання: аби мати актуальні дані на даній ділянці – захопити полоненого. Виконати таке завдання, враховуючи всі нюанси, можна було лише вночі. Адже район там надто складний. Якщо з тепловізором ще можна працювати, то з приладом нічного бачення це дуже проблематично. Раніше, бувало, одного-двох “язиків” звідти приводили, причому засвітла, а тут вдалося із темряви… чотирьох! Та ще й без пострілів і шуму.
Я координував дії бійців з КП, безпосередньо брали участь в операції чотири спецпризначенці на чолі з командиром роти на псевдо “Пауль”. Отримали координати групи противника, задіяли для розвідки дрон на відстані 300 метрів, а згодом, проаналізувавши обстановку, оточили бліндаж. Спрацював елемент несподіванки: росіяни, усвідомивши ситуацію, вважали за краще здатися. За винятком одного. Почав безглуздо опиратися, там і залишився…
– У березні загін провів операцію, про яку згодом завдяки відео з безпілотника й натільних камер воїнів дізналася вся країна.
– Так, про такі історії приємно згадувати. Вісім наших бійців на броньованому Humvee висунулися в тил противника, за підтримки дронів FPV і “Дартс” вийшли на дистанцію прямого ураження та зайняли вигідні вогневі позиції в окопах. Уміло організувавши лінію оборони, мої хлопці утримували її упродовж трьох днів і в підсумку знищили 25 військових Північної Кореї.
– Резонансний епізод. Ось як про нього написали на офіційних каналах Сил спеціальних операцій: “Попри чисельну перевагу противника та ворожий артилерійський вогонь, воїни ССО довели перевагу якості над кількістю та не лишили цілому взводу КНДР шансів під час контакту”.
– Точно. Вирахували алгоритми їхніх маршрутів, тому і вдень, і вночі за рахунок дистанційного мінування не давали корейцям спокою. Усі їхні спроби просунутися вперед ми зупиняли завдяки БПЛА на початковій стадії. Результати знищення нами ворога були підтверджені фото- і відеозйомкою, на додачу ми ще й захопили документи, зброю і обладнання: генератори, тепловізори. Але найголовніше – обійшлися без втрат.
– Використання дронів під час бойової роботи зараз є ледве не ключовим фактором…
– Одним із найважливіших! Зокрема, з тими ж “Дартс” вітчизняного виробництва наші групи в районі держкордону працюють регулярно. Вони здійснюють не лише точкові атаки на ворожу техніку, а й системну роботу по виявленню й ураженню складів боєприпасів, артилерійських позицій і навіть танків. Часто ці дрони допомагають нам діяти на глибину до 50 км від лінії фронту, що раніше було майже неможливо без залучення авіації.
До того ж наші оператори навчилися працювати в надскладних умовах – під засобами РЕБ, в умовах обмеженої видимості, вночі. Словом, безпілотники сьогодні – незамінний елемент сучасної війни.
– Не сумніваюсь, у вашому підрозділі служать справжні універсали. Хтось перейшов з іншого роду військ, когось залучили із числа мобілізованих. З кого легше зліпити “рейнджера”?
– Про універсалів – це ви правильно помітили. Бо оператори груп ССО, на моє переконання, мають уміти на полі бою практично все: їздити на будь-якій техніці, стріляти з будь-якої зброї, знати тактичну медицину на рівні надання оперативної допомоги, налагодити систему зв’язку, володіти базовими інженерними навичками. Ну і при цьому мати розуміння взаємодії, командної роботи.
А щодо того, з кого легше зліпити спецпризначенця, то я би сказав так: з бійця віком до 25 років. Він як пластилін, слухає уважніше, швидше розвивається за старших колег, має кращу реакцію.
– І, напевно, фізичну підготовку?
– Звісно. Це ж не просто формальність. Якщо в тебе зайва вага, слабка спина чи коліна, то після кількох кілометрів марш-кидка ти просто зламаєшся. Особливо під навантаженням – з броніком, рюкзаком, зброєю. А далі що? Підрозділ має тебе тягнути чи чекати? Це ризик для всієї групи.
Але при цьому я проти, щоб усіх однаково затискати в один норматив. У кожного своя спеціалізація. Якщо оператор ССО має, умовно, пробігти 3 км за 12 хвилин – це окей. Але якщо ти, наприклад, водій “хамера” або оператор FPV-дрона, то твоя ключова задача – інша: швидко і точно доставити або вразити. І якщо ти пробігаєш ті самі 3 км не за 12, а за 13–14 хвилин, я з цього трагедії не робитиму.
Вважаю, базовий рівень витривалості має бути в усіх. Бо це військо, це про навантаження і стрес. Але вимоги мають бути розумні й адаптовані до функціональних обов’язків.
– Як ваші підлеглі відпочивають після завдань? Є можливість, скажімо, у футбол пограти?
– Ніхто не забороняє бійцям у вільний час займатися спортом у пункті постійної дислокації. І умови для цього є. Але повірте, уже наступного дня після повернення з району самі хлопці рвуться на полігон. Стрільба для них, як, до речі, і для мене, і є своєрідним відновленням. Боєць мусить мати добру стрілецьку практику і постійно розвиватися.
– Між іншим, якій зброї особисто ви віддаєте перевагу?
– Автомату АКС-74. Я з ним сім років воюю, ніколи не підводив. Як і гранатомет ГП-25, з яким працював у групі. Так, останнім часом технічне оснащення розвивається, і набув неабиякої популярності автоматичний карабін DDM. Але бувають свої нюанси, враховуючи різницю в калібрах, приміром 5,45 та 5,56 мм. З першим щодо забезпечення простіше. А коли йдеш на завдання, маєш чітко знати, який в тебе ресурс боєкомплекту. Пригадую історію в іншому підрозділі, коли під час бойової роботи закінчилися набої. Добре, що хлопці захопили у ворога трофейну зброю з БК, їх і пустили в хід.
– Що для вас значить ССО – у трьох словах можете акумулювати?
– Сім’я, чесність і надійність. На мою думку, це три речі, на яких усе тримається. Сім’я – бо в підрозділі ти з хлопцями 24/7. Не тільки на бойових, а й у найважчі моменти – коли є поранення, втрати, коли треба мовчки підставити плече. Чесність – перед собою, побратимами і справою. Надійність – це коли знаєш на завданні, що твоя група – єдиний механізм. І що кожна деталь у ньому – професіонал, який зробить свою частину роботи з максимальною віддачею.
Якщо для когось такі речі не порожній звук, і він хоче і, головне, має змогу приєднатися до нашої команди – ласкаво просимо! Двері завжди відкриті.
Хочеш стати частиною елітних підрозділів ЗСУ, хочеш служити в 6-му окремому полку “Рейнджер” – звертайся до “ССО Рекрутинг”!
ССО Рекрутинг
telegram канал
Телефон: 0800357174
Джерело: OBOZ.UA
